У вересні 2015 року до Другого полтавського місцевого центру з надання БВПД звернулася мати двох малолітніх дітей – громадянка Г., яка є вимушеною переселенкою з тимчасово окупованої території України.
Вона не погоджувалася з рішенням Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради про відмову в призначенні їй соціальної допомоги як малозабезпеченій сім’ї на друге півріччя з підстав неможливості проведення обстеження матеріально-побутових умов сім’ї за фактичним її місцем проживання та мала намір оскаржити вказане рішення в суді.
Згідно з дорученням центру від 25.09.2015 року громадянці Г. було призначено адвоката Жиліну Ольгу Василівну, яка склала адміністративний позов про визнання дій Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради щодо відмови в призначенні державної соціальної допомоги малозабезпеченій сім’ї протиправними, скасування такого рішення про відмову та зобов’язання державного органу призначити і виплатити громадянці Г. допомогу малозабезпеченій сім’ї.
Не дивлячись на те, що згідно з положеннями ч.2 ст.71 КАС України, обов’язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (суб’єкта владних повноважень), адвокат з клієнтом обрали активну позицію по справі: надавали письмові докази, заявляли клопотання про виклик свідків тощо.
Постановою Київського районного суду м. Полтави від 05.01.2016 року у справі №552/5748/15-а адміністративний позов громадянки Г. задоволено в повному обсязі.
Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу. Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2016 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, а постанову суду першої інстанції – без змін.