Шістнадцятирічний Віктор завдав батькові п’ять ножових поранень. Згодом вони погодилися на медіацію: поговорили про заподіяну шкоду й домовилися про психологічну допомогу та кроки для запобігання подальшому насильству.

Що передувало медіації

Віктор ріс у багатодітній родині, яка через складні життєві обставини перебувала на обліку соціальної служби. Батько, Сергій, не мав постійної роботи, іноді підробляв в односельчан, зловживав алкоголем і роками вчиняв домашнє насильство. Мати поїхала на заробітки за кордон.

Хлопець навчався в ліцеї, а вечорами збирав квіти і продавав їх. Зароблене витрачав на власні потреби, зокрема на алкоголь, а також купував гостинці молодшому братові й трьом сестрам, про яких піклувався. Відвідував секцію волейболу, грав із друзями у футбол.

Як і більшість його друзів у селі, Віктор почав вживати алкоголь, щоб розслабитися. Напідпитку йому було важко стримувати емоції, а напруження в родині посилювало агресію. Водночас Віктор втрачав інтерес до навчання — його цікавили переважно фізкультура.

Одного дня хлопець повернувся додому напідпитку. Сергій також був п’яний. Під час сварки Віктор схопив ніж і завдав батькові п’ять поранень. Сестра побачила Сергія на землі й Віктора, який плакав над ним, та викликала швидку. Своєчасна медична допомога врятувала чоловікові життя.

Віктора обвинуватили в замаху на умисне вбивство за частиною другою статті 15, частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України. Хлопця помістили до СІЗО.

Добровільна участь у діалозі

Слідчий запропонував батькові й сину взяти участь у Програмі відновного правосуддя за участю неповнолітніх, які є підозрюваними, обвинуваченими у вчиненні кримінального правопорушення (далі – Програма відновного правосуддя). Обоє погодилися. Віктор хотів дізнатися, чи зможе батько його пробачити. Сергій не бачив сина з моменту того, як його помістили в СІЗО, він був наляканий, що Віктора вже не випустять на волю і хотів поговорити з ним. Медіаторка Наталія Петренко спочатку провела окремі онлайн-зустрічі, а потім — спільні. Організувати їх допомогли працівники СІЗО та відділу забезпечення проведення медіації відповідного міжрегіонального центру з надання правничої допомоги. Законною представницею Віктора під час медіації була працівниця соціальної служби.

Про що говорили батько й син

Віктор вибачився перед батьком і визнав заподіяну шкоду. Він казав, що шкодує про скоєне. Серед причин вчинку — співчуття до матері, яка тривалий час зазнавала від батька домашнього насильства, та прагнення захистити її. Казав, що своїм вчинком тепер і він завинив перед матірʼю, яка хвилюється за його долю через кримінальну відповідальність, що йому загрожує. Віктор зазначив, що любить обох батьків, брата й сестер, і попросив їх пробачити йому.

Хлопець хотів відмовитися від алкоголю та продовжити навчання після 11 класу. Його цікавили професії, пов’язані з керуванням транспортом і сільськогосподарською технікою. Після виходу із СІЗО він міг би долучитися до організації шкільних випускних заходів. У слідчому ізоляторі Віктор став значно краще вчитися.

Сергій говорив про страх за власне життя й про те, яким було б майбутнє сина, якби батько помер від руки свого сина. Його непокоїла кримінальна відповідальність Віктора. Він хотів, щоб хлопця звільнили із СІЗО, бо побоювався, що ізоляція лише погіршить його стан.

Батько визнав, що роками подавав дітям поганий приклад. Обговорюючи те, що сталося, Сергій говорив про власну провину й сором. Пообіцяв лікуватися від алкогольної залежності та приділяти більше уваги дітям. На час розслідування він припинив вживати алкоголь, його відвідувала працівниця соціальної служби. Під час медіації почав шукати роботу. Мати повернулася в Україну, щойно дізналася про поранення чоловіка.

По завершенню медіації батько і син говорили, що завдяки діалогу в медіації конфлікт між ними вичерпано, і водночас розуміли, що попереду у них них багато роботи над собою, що за підтримки соціальної служби їм доведеться змінювати свою поведінку, вчитися безпечно спілкуватися й налагоджувати життя в родині та поза нею. 

Про що домовилися

За підсумками 5-ти зустрічей в медіації Віктор і Сергій уклали угоду. Вони зобов’язалися протягом двох місяців після звільнення хлопця відвідувати психолога центру надання соціальних послуг селищної ради — окремо й разом, за узгодженим графіком. До спільних зустрічей планували запросити матір.

Віктор також мав пройти програму профілактики вживання психоактивних речовин і не відвідувати заклади, де продають алкоголь.

Рішення суду

Суд відзначив участь Віктора у Програмі відновного правосуддя як прояв готовності виправляти ситуацію. Хлопця визнали винним і призначили чотири роки позбавлення волі із застосуванням статті 69 Кримінального кодексу України. На підставі статей 75, 76 і 104 його звільнили від відбування покарання з випробуванням, установивши іспитовий строк два роки. Протягом цього часу Віктор має виконувати покладені судом обов’язки й не вчиняти нових кримінальних правопорушень.

Перші кроки до змін

«У цій історії багато болю, відчаю, суму, пригніченості, жалю та каяття. Батькові й сину було важко говорити, часом вони не могли знайти слів. Але обоє розуміли, що мовчання не покращить їх становища. Віктор знав, що участь у Програмі не звільнить його від відповідальності, і водночас мав власні причини долучитися до розмови.

Потерпілим у цій справі є батько. Водночас під час медіації ми говорили і про насильство, якого раніше зазнавав хлопець. Сторони працювали над усвідомленням заподіяної шкоди та її наслідків й спланувати перші кроки, щоб змінити поведінку. Працювати було нелегко, але зусилля обох і їхнє бажання змін давали мені мотивацію. Родина продовжує перебувати на обліку в соціальній службі. Знаю, що після медіації батько знайшов роботу», — розповідає Наталія Петренко.

На цьому етапі медіація дала батькові можливість розповісти про свій страх і переживання, а сину — визнати шкоду та вибачитися. Хоча потерпілим за кримінальним процесом в цій справі є батько, медіатор працювала з конфліктом, де обидві сторони постраждали від дій один одного і завдяки реінтегруючому діалогу змогли разом спланували перші кроки виправлення своєї поведінки. Вони дійшли згоди між собою і домовилися про конкретні рішення, проте це ще не означає, що наслідки насильства подолано й удома стало безпечно. Попереду — робота з психологом, виконання угоди та подальша підтримка соціальної служби з увагою до безпеки всієї родини.