Перейти до основного вмісту
0 800 213 103 Безкоштовно Отримати допомогу
Діти в конфлікті із законом

Акцентуації характеру дитини в конфлікті із законом: побудова ефективної комунікації та прогнозування ризиків

Орієнтовно 24 хв читання

У процесі досудового розслідування та проведення слідчих (процесуальних) дій, зокрема допитів, врахування індивідуально-психологічних особливостей дитини є вагомим фактором забезпечення її психологічної безпеки, можливості висловити свою думку й бути почутою. Нерідко акцентуації характеру дозволяють прогнозувати поведінку та реакції дитини. Як це відбувається?

Акцентуації характеру –– це крайній варіант норми, за яким окремі риси характеру надмірно виражені. Вони не є патологією, але в певних умовах можуть призводити до дезадаптації, конфліктів або навіть до психічних розладів.

Основні ознаки акцентуацій:

загострення рис характеру, які все ще залишаються в межах норми, але можуть ставати проблемними в критичних ситуаціях;

особливості ознак найчастіше виявляються в підлітковому віці, коли особистість ще формується;
у сприятливому середовищі ці риси можуть суттєво не проявлятися;
джерелом проблем у поведінці стають стресові та / або конфліктні ситуації.
В наукових джерелах можна знайти інформацію про спорідненість акцентуацій характеру та психопатій, відображену в однакових назвах, відмінність яких залежить від ступеню відхилень у функціонуванні психіки. У патопсихології психопатію визначають за такими критеріями: тотальність патологічних рис характеру, їх відносна стабільність, наявність упродовж життя та соціальна дезадаптація особи. Походження психопатій та акцентуацій можуть бути пов’язані з генетичними аномаліями (спадковими чинниками) або внаслідок зовнішніх факторів, наприклад, ушкоджень у ранньому дитинстві, в тому числі пологових травм та тяжких інфекційних захворювань. Розвиток акцентуацій і психопатій може також відбуватися внаслідок тривалого та несприятливого соціального впливу, зокрема деструктивних виховних стратегій батьків, які сформували в дітей неадекватні стереотипи емоційного реагування. Типології акцентуацій характеру ґрунтуються на клінічному (психіатричному) та психологічному підходах. У клінічному підході (типологія А. Лічко) виокремлюють такі типи: гіпертимний, циклоїдний, лабільний, сензитивний, психастенічний, астено-невротичний, шизоїдний, епілептоїдний, істероїдний, нестійкий. Психологічний підхід (типологія К. Леонгарда) розглядає гіпертимний тип, циклоїдний, лабільний, астено-невротичний, сенситивний, тривожно-педантичний, інтровертований, збудливий, демонстративний, нестійкий. вернімо увагу на те, що в практиці відсутні «чисті» типи акцентуацій, і зазвичай ідеться про їх поєднання: гіпертимно-циклоїдний, лабільно-сенситивний, астено-істероїдний тощо.
Гіпертимний тип
Основна ознака осіб, які належать до цього типу, це – постійно піднесений настрій, який зрідка змінюється спалахами агресії, що може бути викликана негативним впливом оточення, особливо намаганням різко вгамувати бажання та наміри підлітка, підкорити його, наприклад, батьківського обмеження. Діти з вираженим типом гіпертимної акцентуації швидко встановлюють контакти, жваво жестикулюють, ініціативні, часто прагнуть бути лідерами, мають яскраво виражені організаторські здібності й оптимістично налаштовані. Водночас для них притаманні такі риси, як імпульсивність, нудьга, низький самоконтроль, нестриманість, легковажність у вчинках, недооцінювання ймовірних наслідків їхніх дій. Нормальному розвиткові та формуванню характеру дітей цього типу при властивій їм жадобі пригод і гострих вражень можуть зашкодити як відсутність батьківського нагляду, так і жорсткий контроль, проти якого вони нестримно протестують. Однак такі діти цінують доброзичливе й шанобливе ставлення до них та можуть бути активними помічниками дорослих, лідерами підліткових груп, організаторами корисних справ. Розглянемо приклад можливої протиправної діяльності дитини з вираженим гіпертимним типом акцентуації характеру.

Ситуація:

хлопець 14 років з товаришами влаштовує розіграш у торговельному центрі. Вони голосно кричать, бігають, перевертають візки, псують стенди, ображають охоронця та знімають усе на відео. Один із них штовхає людину літнього віку, внаслідок чого та падає. Групу затримує поліція.

Тип дії:

хуліганство, вандалізм, групове порушення громадського порядку.

Мотив:

прагнення новизни, ризику, розваг; схильність до переоцінки власних можливостей; недостатній контроль імпульсів; низький рівень критичного ставлення до власних дій та їх наслідків.

Діти з вираженим гіпертимним типом акцентуацій не мають наміру скоєння злочинів, але їхня енергійність, нестриманість і легковажність у поєднанні з браком контролю над їхньою імпульсивністю часто стають причиною делінквентних дій. Отже, вони погано сприймають монотонну діяльність, прагнуть лідерства серед одноліткі навіть шляхом порушення норм. Їхня чутливість до покарання знижена, а злочини рідко мають запланований або мстивий характер. Вони добре реагують на заохочення і не злопам’ятні.
Циклоїдний тип
Найчастіше спостерігається у старшому підлітковому та ранньому юнацькому віці. Його особливістю є періодичне від кількох тижнів до кількох місяців коливання настрою, а також зміни життєвого тонусу – від ейфорії до пригнічення. В період піднесення настрою таким дітям властиві ознаки, характерні для гіпертимів, а коли настрій різко знижується, то знижується й їхня контактність. Вони стають мовчазними та песимістичними. Навіть незначні неприємності, спричинені погіршенням працездатності, переживають дуже важко. На зауваження й докори дорослих часто реагують роздратовано, зухвало, гнівно, від чого ще більше засмучуються, стають агресивними стосовно себе або оточення, знецінюють власне життя, вдаються до конфліктів та спроб самоушкодження через зниження емоційної стабільності та прояви імпульсивності з негативними наслідками. Підлітки з такою акцентуацією характеру надто вразливі від змін місця проживання, навчання, втрати друзів, близьких тощо, сприймаючи це як руйнування життєвого стереотипу. Суттєві невдачі та дорікання оточення можуть поглибити їх депресивний стан аж до виклику гострої афективної реакції з можливими спробами суїциду. В цей період слід знизити вимоги до дитини та сприяти її стосункам зі значущою для неї людиною. Розглянемо приклад можливої протиправної діяльності дитини з вираженим циклоїдним типом акцентуації характеру.

Ситуація:

підліток 14 років у фазі пригніченого настрою почувається ізольованим, втомленим, дратівливим; втрачає інтерес до навчання та спілкування. На цьому тлі в нього виникає вибух агресії, спровокований однолітками, він б’є однокласника та навмисно ламає його телефон.

Тип дії:

хуліганство / умисне нанесення тілесних ушкоджень / пошкодження майна.

Мотив:

у фазі зниження настрою дитина емоційно вразлива, дратівлива та нестійка до стресу. Злочин стає реакцією на накопичене напруження, образу або втрату контролю. У фазі підйому настрою гіпертимна дитина могла б уникнути конфлікту, але в разі пригнічення це неможливо. За циклоїдної акцентуації ризик протиправної поведінки зростає саме у фазі емоційного спаду, коли контроль за імпульсами знижується, а мотивація падає.

Психологічні особливості циклоїдного типу, що можуть сприяти злочинності, є такі: емоційна нестабільність, що провокує неконтрольовані реакції й ризиковані дії; схильність до імпульсивності в певні фази; суб’єктивне відчуття ізоляції або непотрібності як мотивація до відчайдушних вчинків; висока вразливість до соціального осуду, що може спричинити аутоагресивні прояви.
Лабільний тип
Характеризується мінливістю настрою, який передовсім залежить від зовнішньої ситуації. Певною мірою ця риса притаманна всім підліткам, тому свідченням акцентуації цього типу є надто різка зміна настрою за незначного для цього приводу (непривітний погляд випадкового співрозмовника, ненавмисно сказане кимось неприємне слово, навіть звичайний жарт, комплімент тощо). Оптимістичне налаштування таких дітей може миттєво змінитися на песимістичне не лише в найближчому майбутньому, а й у перспективі. Часті зміни настрою поєднуються з глибокими переживанннями та вразливістю в міжособистісних стосунках. Від настрою залежить самопочуття, апетит, працездатність, бажання бути на самоті або, навпаки, в галасливій компанії. На тлі поганого настрою можливі конфлікти з однолітками та дорослими, короткочасні афективні спалахи, акти емоційної агресії, спонтанні втечі, самоушкодження, після чого настає швидке каяття та пошук шляхів примирення. Діти з цим типом акцентуації часто сприймаються як легковажні через їхню реакцію на емоційні травми та нестабільну поведінку, проте насправді є здатними на глибоку й щиру прив’язаність до рідних та друзів, надзвичайно чутливі до доброти та підтримки. У спілкуванні з ними слід уникати докорів і покарань, натомість ставитися до них доброзичливо та з розумінням. Іноді достатньо короткочасної довірливої розмови, щоби підвищити їхній настрій. Розглянемо приклад можливої протиправної діяльності дитини з вираженим лабільним типом акцентуації характеру.

Ситуація:

розрив стосунків з близькою подругою переживає 15-річна дівчина з лабільними рисами. Її емоційний стан стає нестабільним. Під час уроку в школі вона несподівано кидає портфель у вчительку, яка зробила їй зауваження, та вибігає з класу. Наступного дня розбиває віконне скло в школі, поранивши свою руку. Поліція розглядає інцидент через шкоду, завдану майну.

Тип дії:

умисне пошкодження майна, хуліганство, самоушкодження як частина психологічної оцінки ризиків.

Мотив:

акт агресії внаслідок емоційного відторгнення. Емоційна нестійкість як надмірна реакція на стрес; поведінка імпульсивна, часто не усвідомлена; бажання отримати емоційний відгук / увагу будь-яким способом; низький рівень саморегуляції в момент психоемоційної напруги.

Діти з лабільною акцентуацією не мають злочинних нахилів, але можуть ненавмисно чинити правопорушення в стані гострої емоційної реакції на події. Так злочин стає наслідком емоційного стану. Участь у правопорушеннях переважно пасивна, однак дитина буває й виконавцем та після протиправного вчинку часто відчуває провину, тому може сама розповісти про подію. Такі випадки потребують психологічної підтримки дитини, а не її покарання.
Астено-невротичний тип
Має такі основні ознаки: підвищена фізична та психічна втомлюваність дитини, дратівливість, схильність до іпохондрії (хворобливий стан, який характеризується надмірною увагою до свого здоров’я). Особливе виснаження спостерігається під час розумової роботи. Саме ослабленість породжує підвищену збудливість та заважає орієнтуватися в ситуації. Афективні спалахи в поведінці спричинені наростанням роздратованості в моменти втоми, проте зірвавшись, астено-невротик швидко втрачає сили. До прикладу, через схильність дитини з таким типом акцентуації до підвищеної збудливості однокласники можуть провокувати її на імпульсивні реакції та дії, щоб отримати від неї відповідну емоційну чи фізичну реакцію як вигоду для себе, приміром, з метою зірвати урок. В астено-невротиків, як правило, помітні добові цикли бадьорості та втоми. Дорослим у взаємодії з ними слід виявляти максимум терпіння та щирого співчуття; уникати нагадувань про невдачі, які виникають на тлі виснаження, та зосереджувати увагу на щонайменших успіхах і досягненнях. Розглянемо приклад можливої протиправної діяльності дитини з вираженим астено-невротичним типом акцентуації характеру.

Ситуація 1:

12-річний учень боїться, що його покарають за втрачений шкільний планшет. Не витримуючи тиску та сорому, він краде в однокласника схожий пристрій і приносить його замість свого на заміну загубленого.

Тип дії:

дрібна крадіжка.

Мотив:

тривожність, страх осуду, стремління уникнути покарання, невпевненість у можливості вирішити ситуацію відкрито.

Ситуація 2:

дитина, схильна до покори, легко піддається впливу маніпулятивного дорослого (наприклад, старшого родича). Її залучають до участі у схемі з фальшивими переказами чи покупками. Опору вона не чинить.

Тип дії:

шахрайство під керівництвом іншої особи.

Мотив:

вразливість від тиску, відсутність волі до протидії, боязнь авторитетів.

Злочинна поведінка дітей з астено-невротичними рисами не є типовою, але можлива в умовах сильного тиску, тривалого психоемоційного напруження чи маніпуляцій над ними. Такі діти частіше стають жертвами, ніж ініціаторами. Для них злочини не є систематичними або навмисними, зазвичай мають реактивний характер і часто супроводжуються почуттям провини та самозвинувачення. Діти з вираженим астено-невротичним типом акцентуацій мають низьку кримінальну енергію та швидко піддаюються натиску. Впливати на таку поведінку покаранням неприпустимо. Слід проводити корекційну роботу з дитиною та підтримувати її психологічно.
Сенситивний тип
Представляє надзвичайно вразливих і боязких дітей з різко вираженим відчуттям власної неповноцінності. Рівень їхньої контактності нижче середнього. Вони надають перевагу вузькому колу друзів, рідко конфліктують через переважно пасивну позицію та довго тримають у собі образи. Їм притаманна тривожність, вразливість, сором’язливість, співчуття, альтруїзм, почуття обов’язку, сумлінність. Вони щиро радіють чужим успіхам. У них рано формуються високі моральні та етичні вимоги до себе й оточення. Почуття власної неповноцінності зумовлює у сенситивних підлітків особливо виражену реакцію гіперкомпенсації, яку вони шукають для самоствердження саме там, де відчувають свою неповноцінність. Дівчата намагаються демонструвати веселість і комунікабельність. Хлопці поводяться розв’язно, хизуються енергію та впевненістю, вдаючи себе надто дорослими й розумними. Такі підлітки найвразливіші у стосунках з оточенням. Для них є нестерпними ситуації, в яких вони стають об’єктом глузування через свої невдалі дії, підозру в негативних вчинках, несправедливих звинуваченнях. Це може стати наслідком гострих афективних реакцій або депресії, а також поштовхом до конфлікту. Розглянемо приклад можливої протиправної діяльності дитини з вираженим сенситивним типом акцентуації характеру.

Ситуація 1:

13-річний хлопець із сенситивними рисами, боячись виглядати боягузом перед новою компанією, погоджується разом з усіма проникнути на територію приватного будинку. Там вони ламають паркани і крадуть стару техніку. Хлопець не брав участі в злочинних діях, але був присутнім на них і мовчки спостерігав за тим, що діється.

Тип дії:

незаконне проникнення, групова крадіжка.

Мотив:

страх не бути прийнятим, залежність від думки групи, емоційне покорення.

Ситуація 2:

після тривалого знущання в школі хлопець завдає собі порізів, а згодом робить спробу викинутися з вікна другого поверху через боязнь бути визнаним боягузом.

Тип дії:

спроба самоушкодження, що може потребувати втручання поліції / соцслужб.

Мотив:

внутрішній тиск, психоемоційне перевантаження, відсутність довіри до дорослих.

Сенситивні діти рідко ініціюють злочини, але можуть бути втягнуті в протиправні діяння через тиск або страх, а також втікати з дому, чинити суїцидальні спроби й реагувати аутоагресією на психічну травму. Отже, вони не є ініціаторами злочинів і стають їх учасниками під впливом страху. На відміну від інших типів часто мають прояви вираженого каяття. У слідчих діях потребують обережного підходу та емоційної безпеки.
Тривожно-педантичний тип
Це нерішучі діти, схильні до роздумів, самоаналізу, тривожної підозрілості, для яких характерні нав’язливі страхи, думки та уявлення, а також невпевненість у роздумах і діях. Потреба робити самостійний вибір може спровокувати у них тривалі нестерпні вагання, а нерішучість – стати причиною гіперкомпенсації, формами якої є раптова самовпевненість, безапеляційність у судженнях, поспішні дії в ситуаціях, які вимагають розважливості та обережності. Невдачі, що трапляються внаслідок таких дій, посилюють сумніви. У взаємодії дорослих з дітьми цього віку слід дотримуватися оптимістичного стилю спілкування, уникати методів покарання, утиску, залякування, а також оберігати від глузування однолітків, практикуючи заохочення, підтримуючи активність і самостійність. Будь-які непорозуміння потрібно одразу конструктивно розв’язувати з позитивними перспективами. Розглянемо приклад можливої протиправної діяльності дитини з вираженим тривожно-педантичним типом акцентуації характеру.

Ситуація 1:

хлопчик з педантичними рисами постійно приховує незначні проступки (невиконане завдання, пропущений дзвінок тощо) та вигадує історії, аби не порушити імідж ідеального слухняного учня, допоки випадок не буде сприйнятий оточенням як брехня (зникнення у класі речей, які він зламав ненавмисно наступивши).

Тип дії:

умисне введення в оману, перешкоджання встановленню істини.

Мотив:

страх бути визнаним винним, емоційна жорсткість до себе, прагнення будь-якою ціною вдаватися хорошим.

Ситуація 2:

дитина помітила, що однокласник порушує дисципліну (розмовляє на уроці, жує гумку тощо) й повідомила про це вчителю та психологу, а щоби додати ситуації значущості, збрехала, що ніби той учень її ображав. Повідомлення було зафіксоване як неправдиве.

Тип дії:

сповіщення неправдивої інформації, втягування дорослих у незначні конфлікти.

Мотив:

гіпертрофоване прагнення справедливості, тривожність при порушенні правил іншими.

Діти з тривожно-педантичним типом характеру рідко чинять умисні злочини з власної ініціативи, а їхні дії часто мають реактивний або компенсаторний характер. Вони зазвичай потерпають від власного гіперконтролю; мають внутрішні деструктивні реакції або звинувачують інших. Здатні неусвідомлено спотворювати події заради своєї відповідності уявним зразкам правильності. Їхні правопорушення зазвичай несуттєві, епізодичні та спровоковані тривожністю. У слідчих діях потребують максимальної психологічної безпеки, чіткої структури опитування та підтримки.
Інтровертований тип
Має такі провідні ознаки: замкненість, відстороненість, нездатність або небажання встановлювати контакти з людьми, знижена потреба спілкування. У підлітків цього типу часто поєднуються суперечливі риси особистості та поведінки: холодність і надмірна чутливість, упертість і податливість, настороженість і легковірність, апатична бездіяльність і наполеглива цілеспрямованість, надмірна прив’язаність і невмотивована антипатія, раціональні судження та нелогічні вчинки, багатство внутрішнього світу та обмеженість його зовнішніх проявів. Усе це свідчить про відсутність внутрішньої єдності в структурі особистості. Діти з таким типом характеру бурхливо реагують на некоректні спроби дорослих проникнути в їхню сутність. Відгородження від оточення обтяжує соціалізацію таких дітей. Корекція установок, які не відповідають соціальним та моральним нормам, ускладнена. Інтровертованість підсилюється, якщо в процесі виховання дитини дорослі вдаються до надмірного контролю й опіки та суворих покарань за непослух. Щоби зблизитися з такими підлітками, викликати їхню довіру до себе, потрібно демонструвати щиру зацікавленість їхніми захопленнями, справами та особистістю загалом. У взаємодії з дітьми цього типу психологи мають подбати про безпечну атмосферу, підтримку та делікатне інтерв’ювання. В разі потреби слід ставити додаткові запитання з метою перевірки правдивості наданої дитиною інформації. Розглянемо приклад можливої протиправної діяльності дитини з вираженим інтровертованим типом акцентуації характеру.

Ситуація 1:

підліток 15 років, зосереджений на комп’ютерах, не наважився на відкритий конфлікт, зламав сторінку свого кривдника та опублікував компроментуючий його контент.

Тип дії:

кіберзлочин.

Мотив:

помста, потреба самоствердження, уникнення відкритого зіткнення, коли вчинене не заперечується, а самовиправдовується вдаваним розумінням його правильності.

Ситуація 2:

хлопець 16 років з тривалими ознаками депресії малював графіті з погрозами на стінах школи, вчиняв дрібні підпали, але не з метою завдання шкоди, а як сигнал про потребу в допомозі.

Тип дії:

саморуйнівні дії з елементами правопорушення.

Мотив:

емоційне виснаження, прагнення бути поміченим. Типовий профіль – тиха дитина, малопомітна, з глибоким внутрішнім конфліктом.

У випадку вираженого інтровертованого типу акцентуації злочин стає не наслідком прямої агресії, а свідченням внутрішнього конфлікту чи емоційного вибуху в результаті накопиченння стресу. Інтроверти рідко діють у групі, тому їхні правопорушення зазвичай індивідуальні. Вони не часто проявляють злочинну активність в її типовому розумінні. Їхня протиправна поведінка рідкісна й має свої особливості. Наприклад, схильність до фантазування може бути проявлена в протиправних діях з вигаданим або незвичним мотивом. Через слабкий зв’язок із соціумом дитина менше боїться осуду і може чинити правопорушення в своїй уяві внаслідок нерозуміння або незнання соціальних норм, через що її поведінка може бути асоціальною, але не відкрито агресивною. Якщо діти вираженого інтровертованого типу вчиняють правопорушення, то вони незвичні за мотивами, часто формально продумані та містять емоційного співпереживання. Такі діти потребують поваги до своїх меж та індивідуального психологічного підходу до них у розслідуваннях і допитах.
Збудливий тип
Проявляється в поганому настрої. Такі діти здебільшого похмурі, роздратовані, озлоблені, а деколи й агресивні. Їхня інтелектуальна сфера, як правило, інертна, мотивація до навчальної діяльності знижена й часто поєднується з досить високими вимогами стосовно підвищення балів оцінювання. Вони можуть виборювати їх підлещуванням вчителя або, навпаки, конфліктуючи з ним. Важливо враховувати підвищену емоційність таких дітей та уникати конфліктів із ними. Доброзичлива й тактовна взаємодія з такими підлітками має поєднуватися з контролем їхніх взаємин з однокласниками задля уникнення ймовірного цькування однолітків через прагнення лідерства будь-якою ціною. Під час комунікації з дітьми цього типу слід звертатися до їхньої свідомості та самосвідомості. Так дитина залучатиметься до бесіди, вчитиметься розпізнавати та розуміти власні емоції, розповідати про свої відчуття, переживання, проблеми. Дорослий має запобігти агресивним реакціям збудливого підлітка доброзичливою інтонацією, переконливою аргументацією своєї позиції, а за потреби – й доречним легким гумором, що не принижує гідності дитини. Розглянемо приклади можливої протиправної діяльності з вираженим збудливим типом акцентуації характеру.

Ситуація 1:

хлопець 13 років під час гри у дворі вдарив каменем по голові однолітка через те, що той забрав його м’яч.

Тип дії:

афективно-імпульсивна агресія, нанесення тілесних ушкоджень.

Мотив:

неможливість контролювати емоції, швидкий спалах гніву як відповідь на фрустрацію.

Ситуація 2:

: дитина 12 років не поділила з братом смартфон. У гніві розбила телефон і вдарила брата по обличчю.

Тип дії:

сімейний конфлікт з деструктивною поведінкою.

Мотив:

раптове почуття несправедливості, нездатність до компромісу.

Діти зі збудливим типом характеру мають особливу імпульсивність, афективну вибуховість, слабкий контроль над емоціями, агресивність, нетерпимість до обмежень. Вони схильні до фізичного реагування на фрустрацію та криміногенні, а тип їхніх дій є найбільш небезпечним серед усіх акцентуацій. Отже, збудливий тип особистості без його системної кореляції в порівнянні з іншими типами має високий ризик правопорушень. Його афективно-реактивні діяння (бійки, напади) спонтанні, агресивні, жорстокі й пов’язані або з опором авторитету, або є насильницькими проти слабших (булінг, знущання над тваринами). Є актуальною потреба посиленого контролю над такими дітьми в чітких межах поведінки, а також корекційна та психологічна робота. У слідчих діях важливо уникати афектів та застосовувати спокійний і структурований стиль спілкування.
Демонстративный тип
Це прагнення дитини бути в центрі уваги з надмірним бажанням схвалення. Такі діти часто егоцентричні, маніпулятивні, емоційно виразні, схильні до перебільшень, бурхливої реакції, вигадування. Вони не готові нести відповідальності за вдіяне через його показний характер. Потреба у визнанні дітей з цим типом акцентуацій з урахуванням їхніх внутрішніх і зовнішніх провів додає вчиненим ними злочинам елементів театральності. Така ознака, як маніпулятивність, може знайти свій прояв в обмані, інсценуванні, наклепі, спрямованих на авдиторію з метою впливу через враження. Ставлення до навчання таких дітей залежить від того, на скільки воно задовольняє їхні основні потреби у визнанні та виокремленні поміж інших. Якщо їхній інтелект розвинений, то рівень успішності таких дітей переважно середній, а ставлення до предметів – вибіркове. Їхня успішність з певних дисциплін залежить від вчителів, котрі зуміли налагодити з ними доброзичливі стосунки. Свої невдачі у навчанні демонстративні підлітки виправдовують впливом зовнішніх обставин. Дітей із цим типом акцентуацій бажано залучати до соціально-корисної діяльності з участю в різноманітних заходах, спортивних гуртках, конкурсах тощо. Це дасть їм змогу відчути свою значущість внаслідок докладених зусиль та вмінь, привернути увагу до себе через корисну справу та заслужене визнання. Розглянемо приклади можливої протиправної діяльності дитини з вираженим демонстративним типом акцентуації характеру.

Ситуація 1:

під час конфлікту в класі дівчинка емоційно кричала, билася об парту, симулюючи напад, привертаючи до себе увагу.

Тип дії:

істероїдна поведінка, деструктивна реакція на стрес.

Мотив:

привернення уваги, демонстрація вдаваного страждання як форма тиску.

Ситуація 2:

під час конфлікту в класі дівчинка емоційно кричала, билася об парту, симулюючи напад, привертаючи до себе увагу.

Тип дії:

порушення громадського порядку, неправдива інформація про загрозу (дезінформація).

Мотив:

бажання викликати резонанс, опинитися в центрі уваги, уникнути обов’язку через неправдивий вчинок.

Дитина з вираженим демонстративним типом акцентуації часто є організатором групи, намагаючись спровокувати конфлікт заради видовища; імітує або перебільшує обставини правопорушення. Злочини часто показово театралізовані. Можуть бути провокаційними, публічними або маніпулятивними, адже діти цього типу здатні вдаватися до правопорушень задля драматичного ефекту. Для них вчинення злочину зазвичай відбувається не через дійсну потребу, а через потребу сценічну – заради визнання. В роботі з такими дітьми слід пам’ятати про необхідність контролю за їхніми соціальними контактами, відокремлюючи достовірну інформацію від вигадки та працюючи над розвитком емпатії.
Нестійкий тип
Цей тип акцентуацій характеру в підлітків та юнаків видає передовсім патологічна слабкість волі та залежність від чужого впливу, що проявляється в навчанні, праці, виконанні обов’язків та доручень. Соціальна та моральна поведінка цієї категорії осіб фактично не залежить від них. Особливо небезпечною є зміна життєвої ситуації, коли відсутність контролю за їхньою поведінкою дає змогу максимально проявитися лінощам. Крім того, діти з вираженим нестійким типом акцентуацій схильні до легковажності та безвідповідальності, спроможні на імпульсивні ситуативні вчинки. Вони легко опиняються в асоціальному середовищі, оскільки піддаються зовнішньому тиску, безініціативні та не спроможні відстоювати своїх позицій. Основними мотивами їхньої поведінки є уникнення зусиль, пошук задоволень, бездумне слідування принципу «бути як усі», що внаслідок відсутності самокритики зазвичай призводить до вчинення злочину. Вкрай важливим є контроль дорослих за поведінкою й навчальною діяльністю дітей з вираженим нестійким типом акцентуацій. Добре, якщо посилення вимог поєднується з їх щирою зацікавленістю в успіхах дитини, позитивним емоційним контактом з нею, підтримкою та взаємодією. Розглянемо приклади можливої протиправної діяльності з вираженим нестійким типом акцентуації характеру.

Ситуація 1:

хлопець 15 років разом із компанією старших знайомих пограбував перехожого. Цей злочин він не ініціював, але свою місію «бути насторожі» виконав.

Тип дії:

групове правопорушення, наслідування.

Мотив:

прагнення бути прийнятим групою, уникнути її осуду.

Ситуація 2:

дитина 12 років допомогла братові втекти з магазину після крадіжки, не усвідомлюючи юридичних наслідків заподіяного.

Тип дії:

низька критичність, вплив близького оточення.

Мотив:

страх перед братом, бажання його підтримати, відсутність самостійного мислення.

Цей нестійкий тип є найбільш криміногенним особливо в підлітковому віці. Його основні риси – відсутність волі, слабка саморегуляція, інфантильність, незацікавленість у майбутньому, постійна потреба в розвагах, уникнення обов’язків, ігнорування норм і правил. Діти з вираженою нестійкою акцентуацією характеру зазвичай не є ініціаторами, але легко стають знаряддям інших, внаслідок чого потребують соціального захисту від асоціального оточення, посиленого нагляду за ними відповідними структурами, формування відповідальності та сили волі.
Аналіз вищевикладених типів акцентуацій характеру свідчить про те, що вони найяскравіше проявляються в підлітковому віці в період гормональної перебудови організму та згладжуються з дорослішанням. Однак деякі з них стають помітними й на ранніх вікових етапах. Зокрема, в період до 10 років типи акцентуацій є нестабільними, можуть змінюватись і переважно проявлятися в критичних ситуаціях – під час стресів, конфліктів, зміни оточення тощо. Розглянемо коротко прояви декількох типів акцентуацій у дітей різного віку.
Дошкільний вік (3–6 років)
Особливості: характер тільки формується; поведінка емоційна, імпульсивна; увага зосереджена на ігровій активності та спілкуванні з дорослими. Прояв акцентуації відповідно до типів:
гіпертимний (непосидючий) прагне до лідерства в грі;
істероїдний (демонстративний) прагне привернути увагу до себе, фантазує;
сензитивний (лякливий, плаксивий) уникає нових ситуацій.
Молодший шкільний вік (6–10 років)
Особливості: розвиток навчальної мотивації та відповідальності; висока емоційна чутливість до оцінки дорослими; початок усвідомлення себе як особистості. Прояв акцентуації відповідно до типів:
гіпертимний говорить без упину, порушує дисципліну, швидко переключається на інші види діяльності;
сензитивний великою мірою залежить від похвали, боїться схибити, може відмовлятися від участі в різних видах діяльності;
лабільний характерізується впертістю, схильністю до ігрових ритуалів, агресивністю при порушенні кимось звичних для нього дій.
Підлітковий вік (11–16 років)
Особливості: криза ідентичності в період формування самооцінки й пізнання соціальних ролей. Спостерігається емоційна нестабільність, тому в цей період дуже важлива позитивна комунікація з однолітками та їх відповідний вплив. Прояв акцентуації відповідно до типів:
істероїдний є демонстративним, має помітний привабливий вигляд, маніпулює через емоції;
інтровертований є замкнутим, має поглиблені інтереси, уникає контактів з однолітками;
гіпертимний є відчуженим у стосунках, порушує режим дня, прагне пригод.
Для виявлення акцентуацій характеру у форматі взаємодоповнення зазвичай використовують адаптовані для дітей психодіагностичні методики, зокрема, опитувальник О. Лічко (вік 12+), модифікований опитувальник М. Леонгарда й К. Шмішека (вік 13+), а також проєктивні методики та метод спостереження. Оскільки в цій статті йдеться про взаємодію з дітьми в межах кримінальних проваджень, розглянемо детальніше саме спостереження (більше про методологію роботи психолога під час залучення до слідчих дій можна прочитати за посиланням: ТУТ ). В межах цього методу ключовими поведінковими параметрами, які вказують на тип акцентуації, є такі:
мова тіла (жестикуляція, постава, напруження або розслабленість);
емоції (швидкість запалу, тривалість ображення, частота сміху / плачу);
контакти (пошук уваги чи уникання людей, домінація чи віддалення в групі осіб з униканням взаємодії);
реакції на критику / заперечення / зауваження / поразку (вибухає, замовкає, шукає підтримки, усамітнюється);
ставлення до домовленостей / правил / процедури (приймає, ігнорує, вимагає жорсткого дотримування);
повторювані дії (типові шаблони поведінки, що вказують на домінантну рису характеру).
Варіант шаблону для фіксації спостережень за можливими акцентуаціями характеру дитини: ТУТ
Врахування психологом особливостей дитини, в тому числі акцентуацій її характеру, дає можливість визначити оптимальні прийоми проведення слідчих дій та обрати тактику комунікації, що підвищить шанси на отримання кримінально значущої інформації про подію та сприятиме налагодженню взаємодії з представниками слідства. У кримінальних провадженнях за участю дітей психолог має звертати увагу типи акцентуацій, керуючись, в тому числі, такими рекомендаціями.
Оцінювати поведінку дитини відповідно до її віку, адже її акцентуації мають тимчасовий або реактивний характер.
Уникати ймовірності додаткового стресу, адже кожен тип акценетуацій по-різному реагує на те, що відбувається.
Адаптувати стиль комунікації до емоційно-поведінкових особливостей дитини.
Забезпечити безпечне середовище, адже навіть дитина гіпертимного типу може змінити поведінку під тиском.
Знайомитися з дитиною напередодні допиту.
Співпрацювати зі слідчим / дізнавачем з метою адаптування форми та змісту запитань для їх розуміння дитиною.
Враховувати вік дитини й тип акцентуації, що в кожної особи проявляється по-різному.
Фіксувати емоційні реакції дитини як додаткове джерело інформації.
Підвищувати професійний рівень своєї компетенції, в тому числі у сфері роботи з дітьми.

Список літератури:

1. Максимова Н. Ю. Психологія девіантної поведінки: навч. посібник. Київ: Либідь, 2011. 520 с. 2. Савчин М. Василенко Л. Вікова психологія: навч. посіб. 5-те вид., перероб., доповн. Київ: ВЦ «Академія», 2021. 376 с.

Партицька В., Козлова А.
Діти в конфлікті із законом
Тактики комунікації з дитиною в конфлікті з законом Організовані злочинні групи за участі дітей: особливості та специфіка діяльності Ознаки педагогічної занедбаності дитини в кримінальному провадженні