Продовжуємо розвінчувати популярні міфи про аліменти, щоб ви могли впевнено відрізняти поширені хибні уявлення від вимог закону.
Усна домовленість про сплату аліментів замінює рішення суду
Міф. Усна домовленість між батьками може існувати, але вона не забезпечує можливості примусового стягнення аліментів. Якщо аліменти не сплачуються добровільно, для їх примусового стягнення потрібне рішення суду або судовий наказ. Якщо ж батьки уклали договір про сплату аліментів і один із них не виконує його умов, аліменти можуть бути стягнуті на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Якщо мати добре заробляє, батько, який проживає окремо, може не сплачувати аліменти
Міф. Високий дохід матері не є підставою для звільнення батька від обов’язку утримувати дитину та сплачувати аліменти. Обов’язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття покладається на обох батьків. Якщо один із батьків проживає окремо від дитини, це не звільняє його від обов’язку брати участь у її матеріальному забезпеченні.
Якщо в призначенні платежу не зазначено, що це аліменти, це ні на що не впливає
Міф. Щоб платіж зарахували як сплату аліментів, у призначенні потрібно зазначити, що це аліменти або погашення заборгованості за ними. Якщо написано лише «переказ власних коштів», такий платіж можуть не зарахувати як аліменти.
Якщо один раз відмовили в призначенні аліментів — більше звертатися не можна
Міф. Відмова суду у стягненні аліментів не позбавляє права звернутися повторно. Якщо змінилися обставини або усунуті недоліки, через які суд відмовив, можна знову подати позов.
Вимагати аліменти соромно
Міф. Аліменти — це право дитини на належне утримання, а не особиста вимога одного з батьків. Обов’язок утримувати дитину не припиняється після розірвання шлюбу чи окремого проживання батьків. Навіть позбавлення батьківських прав не звільняє від сплати аліментів.
