Історія справи
До Луцького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги звернулася клієнтка – інвалід з дитинства, якій департамент соціальної політики Луцької міської ради відмовив у наданні статусу члена сім’ї загиблого (померлого) учасника АТО (ООС) після досягнення 23 років та у зв’язку з тим, що батько громадянки помер не безпосередньо в зоні антитерористичної операції, а внаслідок набутого захворювання, вдома.
У позовній заяві до адміністративного суду юристка центру Світлана Прус обґрунтувала право клієнтки на статус, зазначивши, що інваліди з дитинства претендують на такий статус, навіть після досягнення 23-річного віку. Окрім того, висновком військово-лікарської комісії підтверджувалось, що захворювання, внаслідок якого наступила смерть батька клієнтки, було пов’язане з проходженням ним військової служби.
Спеціалістка просила визнати дії департаменту соціальної політики Луцької міської ради протиправними і зобов’язати відповідача вчинити дії – прийняти рішення про надання позивачу статусу члена сім’ї загиблого (померлого) учасника АТО (ООС).
Суд першої інстанції підтримав позицію працівниці центру. Апеляційний суд в частині змінив мотивувальну частину рішення, обравши інший пункт статті, який визначає категорію осіб, що мають право на отримання зазначеного статусу, однак, у зв’язку з правильністю висновків суду першої інстанції, залишив без змін рішення визнати протиправними і зобов’язати вчинити дії департаменту соціальної політики Луцької міської ради.