У 2012 році Ольга передала в оренду місцевій аграрній фірмі земельну ділянку площею понад 4 га. Строк оренди – 49 років.
Жінка власниця цієї земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Відповідно до підписаного договору оренди, орендар мав зобов’язання сплачувати орендну плату у розмірі 4 тис. гривень, а обчислення її розміру здійснювалось без урахування індексів інфляції.
Крім цього, в договорі про оренду землі зазначили, що розмір орендної плати переглядається за потреби у разі, зокрема, зміни розмірів земельного податку, підвищення цін, тарифів у тому числі внаслідок інфляції.
Проте з 2012 року розмір орендної плати жодного разу не переглядався. Ольга звернулася до орендаря з пропозицією укласти додаткову угоду про внесення змін в договір оренди землі в частині про розмір орендної плати та індексації і збільшити розмір орендної плати.
Орендар не прийняв пропозицію.
Не владнавши договірні відносини з орендарем мирним шляхом, Ольга вирішила захищати свої інтереси в судовому порядку, для цього вона звернутися до Володарського бюро правової допомоги.
Жінка як власниця земельної ділянки мала право на безоплатну допомогу із зверненням до суду*.
Представляти її інтереси у суді доручили адвокатці, що співпрацює з системою БПД, Лесі Марценюк.
Вона вивчила обставини справи, склала та подала до суду позовну заяву про внесення змін до договору оренди землі.
Свої позовні вимоги адвокатка аргументувала нормами українського законодавства.
Так, Цивільний кодекс України встановлює, що договір — обов’язковий для виконання сторонами. Крім цього, всі зобов’язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У 2012 році, укладаючи договір, Ольга мала законні очікування, що у разі підвищення цін, тарифів у томі числі внаслідок інфляції, матиме можливість захистити свої права та внести зміни до чинного договору оренди землі, які стосуватимуться розміру орендної плати.
З 2012 року зріс індекс споживчих цін на товари та послуги, зріс офіційний курс іноземних валют, змінилася нормативно грошова оцінка земельної ділянки, яка на час укладення договору оренди землі складала 135 тис. гривень, а станом на 2022 рік вона вже 163 тис.
У свою чергу орендар, відмовляючи в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі, порушив її легітимні сподівання. Він не брав до уваги наявність у законі приписів щодо права Ольги на зміну умов договору оренди.
Почалась судова боротьба, в результаті якої вдалося відстояти інтереси клієнтки.
Суд, врахувавши наведені аргументи й надані докази, задовольнив позовну заяву у повному обсязі і зобов’язав сторони внести зміни до договору, які стосуються обчислення розміру орендної плати за землю з урахуванням індексів інфляції та збільшити орендну плату, встановивши її розмір у 16 000 гривень.
Орендар не погодився з судовим рішенням та подав апеляційну скаргу.
Апеляційний суд підтримав висновки суду першої інстанції та залишив його рішення без змін.
Після чого, орендар – керівник аграрної фірми звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Проте Верховний суд закрив касаційне провадження через малозначимість справи.
Отож, Ольга пройшовши всі національні інстанції судового розгляду, зможе внести зміни до договору оренди земельної ділянки.
Ця справа в Єдиному державному реєстрі судових рішень № 364/227/22.
*З 3 серпня 2023 року власники земельних ділянок не мають права на безоплатну допомогу зі зверненням до суду — клієнтка звернулася раніше, до зміни законодавства.