Доручення № 702 від 11.08.2014 р.
кримінальне провадження № 12013210010003949 від 19.10.2013 р.
Адвокат Лисенко Оксана Василівна.
Щ. було пред’явлено підозру за ч. 2 ст. 307 КК України – незаконний збут наркотичних засобів вчинений повторно (тяжкий злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від шести до десяти років з конфіскацією майна).
Підозра ґрунтувалась на показах свідка В., а також даних оперативної закупки, проведеної 07 серпня 2014 року працівниками БНОН УМВС України в Тернопільській області, в т. ч. протоколі за результатами проведення НСРД аудіо-, відео контролю особи.
Допитаний в ході досудового слідства підозрюваний Щ. із демонстрацією відеозапису проведеної 07 серпня 2014 року оперативної закупки зазначив, що він пам’ятає випадок, що на початку серпня 2014 року на своєму автомобілі «Део» знаходився на вул. Т в м. Тернополі оскільки таксував, і до нього підійшов чоловік по кличці «С», який попросив його завезти додому в с. Ч. По дорозі даний чоловік попросив зупинитися, оскільки йому необхідно було зайти в аптеку і купити для жінки ліки. Після того як чоловік на прізвисько «С» повернувся із аптеки він на своєму автомобілі завіз його в с. Ч, за що отримав гроші в сумі 60 чи 70 грн. за проїзд.
Допитаний на досудовому слідстві свідок В. вказав, що він в міліції добровільно погодився провести у Щ. оперативну закупку наркотичної речовини опію, що відбулась 07 серпня 2014 року.
Так, 07 серпня 2014 року В. з працівниками міліції на службовому автомобілі зупинився приблизно за 50 м від автомобіля Щ. і одразу набрав його номер мобільного телефону, і вже розмовляючи з ним по телефону, вийшов із службового автомобіля і почав рухатися в сторону автомобіля Щ. продовжуючи говорити з ним по телефону вже про придбання наркотичного засобу, з’ясовуючи скільки він зможе продати і за яку ціну.
Присівши в салон автомобіля Щ. на переднє сидіння В. одразу витягнув грошові кошти в сумі 150 грн., які попередньо отримав від працівників міліції, та передав їх Щ, а Щ. передав йому медичний шприц ємністю 2,5 мл в якому знаходилось 1,5 куба опію. Отримавши даний шприц, він заховав його в кишеню штанів і під’їхавши на вулицю С. вийшов із автомобіля Щ. та направився до працівників міліції, які знаходились неподалік, та добровільно видав їм придбаний у Щ. наркотичний засіб.
Однак, в ході досудового слідства адвокатом доведено, що в показах її підзахисного Щ. та свідка В., а також в інших зібраних по справі доказах існують суттєві розбіжності.
Так підозрюваний Щ. стверджував, що наркотичний засіб В. не продавав, а гроші в сумі 70 грн. останній передав йому за проїзд в таксі.
Переглядом відеозапису оперативної закупки проведеної у Щ. 07 серпня 2014 року виявлено розбіжності у часі, а саме з відеозапису вбачається, що в момент закупки ясна сонячна погода (день), однак в протоколі оперативної закупки від 07 серпня 2014 року зазначено, що оперативна закупка розпочата о 23 год. 10 хв. у нічний час доби.
Твердження Щ. про те, що він відвіз В. додому в с. Ч., а не в аптеку розташовану по вул. С. підтвердилось трафіками з мобільних операторів зв’язку по номерах, які належать агенту В. та підозрюваному Щ.
Крім того, в ході вилучення грошових коштів переданих В. за наркотичні засоби Щ. у останнього вилучено лише 70 грн., а не 150 грн., як вказує у своєму допиті свідок В.
Внаслідок цього, старшим прокурором відділу прокуратури Тернопільської області особисто опитано свідка В. та зроблено висновок, що працівниками БНОН УМВС України в Тернопільській області сфальсифіковано протоколи НСРД з метою створення видимості проведення оперативної закупки у Щ.
У зв’язку з цим процесуальним керівником подано рапорт про вчинення працівниками БНОН УМВС України в Тернопільській області кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, про що внесено відповідні відомості до ЄРДР.
Наслідком професійних дій адвоката у справі стало винесення 08 грудня 2014 року старшим прокурором відділу прокуратури Тернопільської області постанови про закриття кримінального провадження відносно Щ. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України у зв’язку з відсутністю достатніх доказів для доведення винуватості останнього в суді і вичерпання можливості їх отримання.