1 вересня 2016 року розпочали роботу бюро правничої допомоги. До їхнього 10-річчя колеги, які починали працювати в бюро у 2016 році, згадують перші робочі дні, клієнтів і справи, моменти, які запам’яталися найбільше, та розповідають, що за ці роки стало для них найціннішим.
Як усе починалося: перші дні роботи бюро
Перші дні колеги згадують по-різному — з хвилюванням, розгубленістю, але водночас із великим ентузіазмом. У пам’яті залишилися перші відвідувачі, облаштування бюро, поїздки до громад та інформування людей.
Анжела Косинська, яка почала працювати у Кіцманському бюро правничої допомоги на Буковині, згадує перші місяці як час «справжнього драйву, легкого хаосу та величезного відчуття відповідальності». Пам’ятає і першого чоловіка, який зайшов до бюро просто з цікавості.
Починалася робота часом із дуже практичних речей. Ірина Бондар у середині серпня 2016 року прийшла до ще порожнього кабінету майбутнього Балтського бюро на Одещині.
«Потрібно було облаштувати робочий простір, познайомитися з людьми, представити нове бюро іншим установам та підготувати все до прийому відвідувачів. На день офіційного відкриття я чекала з нетерпінням і хвилюванням», — згадує Ірина.
А Юрій Ночовний із Карлівського бюро на Полтавщині перед відкриттям особисто робив косметичний ремонт у приміщенні. Каже, хотілося показати, що новостворене бюро — відкрите, орієнтоване на людей і без зайвих бюрократичних перепон.
Та про нові бюро ще потрібно було розповісти самим людям. Працівники розповідали про роботу бюро, зустрічалися з представниками місцевої влади, їздили до громад, проводили правопросвітницькі заходи. Частина перших відвідувачів ставилася до нової установи з недовірою — люди не вірили, що правничу допомогу справді можна отримати безоплатно.
Руслан Швець із Тульчинського бюро на Вінниччині згадує, що першим відвідувачам доводилося докладно пояснювати, що це за нова установа, які послуги тут можна отримати та кому надається безоплатна правнича допомога.
А працівники Хмільницького бюро на Вінниччині в перший місяць зустрічалися з головами сільських рад і трудовими колективами, готували матеріали для місцевої газети та виступали на радіо.
«Ми отримали велику підтримку на місцевому рівні, про що я згадую й дотепер», — розповідає Ганна Мариніч.
Перші клієнти і перші справи
Через десять років не всі пам’ятають деталі першої справи. Але багато хто добре пам’ятає власні відчуття: хвилювання, відповідальність і бажання не помилитися.
«Пам’ятаю, як ретельно збирала документи, аналізувала обставини та готувала заяву до суду у своїй першій справі — про встановлення факту родинних відносин. Хотілося все перевірити кілька разів, нічого не упустити й правильно обґрунтувати кожну обставину», — розповідає Наталія Педь із Запорізького бюро правничої допомоги.
Для Вікторії Лазаренко робота у Снятинському бюро на Івано-Франківщині стала першою за фахом. Клієнти, консультації, документи та справи — практично все було новим, а багато чого доводилося опановувати вже на практиці.
«Тоді я ще не могла уявити, що ця перша робота стане професійним шляхом на цілих десять років. Озираючись назад, розумію, наскільки важливими були ті перші місяці — вони сформували моє ставлення до професії, клієнтів і самої системи надання безоплатної правничої допомоги», — говорить Вікторія.
З посмішкою свою першу справу згадує Ганна Мариніч із Хмільницького бюро на Вінниччині. Вона представляла інтереси клієнтки у справі про розірвання шлюбу. Перед засіданням вони зустрілися біля суду.
«Вона сказала, що дуже хвилюється, не знає, що говорити, бо ніколи раніше не була в суді. Я відповіла — не хвилюйтеся, я тут теж уперше», — згадує Ганна.
А Аллі Садурській із Ємільчинського бюро на Житомирщині запам’ятався її перший клієнт — священник. Він прийшов по правову консультацію, а після неї поблагословив юристку.
Саме заради цього я працюю
За десять років у колег було багато моментів, після яких особливо відчували сенс своєї роботи.
Марині Залізко з Бессарабського бюро на Одещині особливо запам’яталася історія ромської родини з десятьма дітьми, яка звернулася по допомогу у 2018 році. Документи мала лише одна дитина. Потрібно було встановити факти народження дітей та визнати батьківство.
«Пам’ятаю те «віяло» зі свідоцтв про народження і радість родини, коли все вдалося. Воно того було варте», — згадує Марина.
Яні Мудревській з Талалаївського бюро на Чернігівщині запам’яталася справа подружжя, яке хотіло усиновити дівчинку, позбавлену батьківського піклування. Юристка підготувала заяву до суду та представляла їхні інтереси. У результаті суд заяву задовольнив.
«Я бачила, що подружжя дійсно хотіло усиновити дівчинку. Мені приємно та радісно, що я змогла допомогти у цій справі», — розповідає Яна.
Олена Шавловська із Савранського бюро на Одещині розповідає, що серед таких моментів — ситуації, коли до звернення в бюро люди не вирішували свої юридичні питання через брак коштів. Проте один випадок запам’ятався їй особливо.
«Клієнтка протягом 16 років за даними Державного реєстру актів цивільного стану вважалася померлою, у зв’язку з чим була позбавлена цивільних прав та соціального захисту. У судовому порядку було встановлено, що жінка жива, та анульовано актовий запис про смерть», — згадує Олена.
Для Сергія Рубана з Марганецького бюро на Дніпропетровщині такими моментами стають рекомендації людей, яким він уже допоміг. Нові клієнти розповідають, що прийшли до бюро за порадою знайомих, які свого часу отримали тут допомогу.
«Таке завжди приємно чути. Саме в такі моменти думаєш, що все ж недарма ти тут», — розповідає Сергій.
Собі у 2016-му — і тим, хто тільки починає
Хвилювання через те, що чогось не знаєш, страх помилитися чи не впоратися зі складною справою — про це згадують чимало колег. Через десять років вони дивляться на свої перші робочі дні вже інакше.
Олена Береза із Широківського бюро на Дніпропетровщині згадує, що в перші дні відчувала легку розгубленість і страх, що чогось не знатиме. Зараз сказала б собі тодішній: «Усе буде добре, ти все зможеш».
Не намагатися одразу знати й уміти все радила б собі й Людмила Туєшин із Надвірнянського бюро на Івано-Франківщині. За її словами, досвід приходить поступово, а з ним — і впевненість у власних силах.
«За ці 10 років я зрозуміла, що головне постійно вчитися, не боятися складних справ і завжди пам’ятати, заради кого ти працюєш. І, мабуть, ще сказала б собі більше довіряти власним силам і насолоджуватися цим професійним шляхом, бо час дуже швидко минає» — зазначає Людмила.
А тим, хто тільки починає працювати у системі надання БПД, Людмила радить не переживати, якщо спочатку щось здається складним чи незрозумілим. Неможливо знати всього одразу — важливо не боятися запитувати й шукати відповіді.
Найцінніше в роботі — люди
За десять років змінилося багато — і сама робота, і правові питання, з якими звертаються люди, і досвід тих, хто щодня їм допомагає. Та коли колег запитали, що для них залишається найціннішим у роботі в системі надання БПД, у відповідях найчастіше звучали люди.
Люди, яким вдалося допомогти, їхня довіра і вдячність. А ще — колеги, до яких можна звернутися за порадою чи підтримкою у складній ситуації.
«Найцінніше для мене за ці 10 років — люди. Наші клієнти повертаються, вони вдячні. А ще — підтримка керівництва та колег, які всі ці роки були поряд і вірили в мене. Пишаюся нашою командою», — відзначає Марина Залізко з Бессарабського бюро на Одещині.
Десять років роботи: далі більше
Десять років тому працівники бюро консультували перших клієнтів і хвилювалися перед першими справами. За цей час змінилися масштаби роботи та способи, якими люди можуть отримати правничу допомогу. Сьогодні це можна зробити особисто у бюро, онлайн або телефоном.
За вісім місяців 2026 року у бюро та онлайн зареєстровано понад 337 тисяч звернень клієнтів, а телефоном надано майже 136 тисяч консультацій.
Та незмінним залишається головне — за кожним зверненням стоїть людина, якій потрібна допомога, і фахівці, які допомагають їй знати та захищати свої права.
Якщо ви теж хочете допомагати людям користуватися та захищати їхні права — долучайтеся до команди системи надання БПД. Актуальні вакансії можна переглянути за посиланням: https://legalaid.gov.ua/vakansiyi/
