З перших днів життя дитина реагує на навколишнє оточення, на настрій матері / батька, на прояви любові / нелюбові до неї, на турботу, ласку або їх відсутність. За допомогою дзеркальних нейронів та стратегії наслідування дитина фіксує реакцію дорослого і відтворює його настрій, копіює його моделі поведінки, способи справлятися з різними ситуаціями та реагувати на них. Це відбувається підсвідомо, оскільки у дитини ще не розвинене критичне мислення та відсутній життєвий досвід. Все, що дитина бачить, чує про себе, свідком чого вона є, що направлене на неї або що коїться з дорослими довкола неї, дитина сприймає як норму, бо її сім’я – це її всесвіт, маленький соціум, в якому вона пізнає не тільки себе. В результаті взаємин між батьками і дітьми, особливо в перші два роки, формується прив’язаність, що складає основу майбутніх стосунків дитини в подальшому житті.
Тож будь-яке насильство над дитиною або над іншими членами родини, яке вона може бачити, впливає на її розвиток і на підсвідомому рівні відкладається в пам’яті, щоб надалі стати сценарієм побудови взаємин з іншими людьми і соціумом в цілому, сформувати сприйняття себе і ставлення до себе. Цілком природно, що гармонійний розвиток дитини, її спроможність адаптуватися, захищати себе та виживати залежить від її взаємодії з дорослими, взаємин між батьками, їх психоемоційного стану, турботи про дитину і т. ін.
Якщо дитина зазнає домашнього насильства у будь-яких формах – стосовно неї або коли вона стає свідком знущань над кимось у родині, або є погрози щодо цього, це негативно впливатиме на її стан та розвиток. Що саме відбуватиметься?
- Дитина відчуватиме порушення безпеки.
- Її реакцією на загрозу та невизначеність стане постійна напруга та стрес.
- У дитини може сформуватися синдром набутої безпорадності, що позбавить її влади та контролю над власним життям.
- Стан та настрій дитини узалежняться від стану та настрою дорослих, вона намагатиметься їх постійно радувати і поводитися так, щоб її хвалили.
- Почуття сорому та провини зміцнюватимуться і підсилюватимуть травмувальне переконання дитини в тому, що вона є причиною негараздів між дорослими.
- Зміняться ролі у взаємодії. Дитина братиме на себе роль дорослого. Дорослий поводитиметься як дитина.
- Формуватиметься життєвий сценарій «переслідувач – рятівник – жертва», за яким дитина в подальшому будуватиме стосунки*.
Цикл домашнього насильства
Систематичне домашнє насильство відбувається за певним циклом.
- захищає слабшого дорослого (формується роль рятівника);
- стає поміж дорослих, аби вони не заподіяли одне одному шкоди, і може потрапити під «гарячу руку» (формується роль жертви);
- намагається відволікти дорослих і розрядити напругу а) неслухняною поведінкою (може щось поцупити, розбити, злитись, дражнити дорослих та інших дітей, ін.), що дорослі застосовують у своїх цілях (їхня напруга, злість переносяться на дитину і підсилюється фразами «якби ти була слухняна, то тато б не злився і не вдарив би мене», «будь слухняним, і тоді в родині все буде добре»); б) захворюванням, що, на думку дитини, відволіче батьків від суперечок. Відтак потреби батьків задовольняються перекладанням відповідальності за власне життя на дитину шляхом формування в неї почуття провини, сорому, а дитина привертає увагу батьків складною поведінкою.
Психологічні особливості дітей, які зазнали насильства
- реагування на підвищення рівня стресу (бий, біжи, завмри, здавайся);
- активізація роботи лімбічної системи та рептильного мозку;
- збільшення рівня особистісної та ситуативної тривожності;
- порушення відчуття безпеки та довіри до оточення, формування установок про небезпеку всюди, що вірити нікому не можна;
- формування травмувальних переконань «я поганий / погана, я винна / винний, якщо я буду добре поводитися, то мене не битимуть»;
- агресія, направлена на себе або на довколишній світ;
- розлади прив’язаності: амбівалентна, невротична, уникаюча;
- прояви складної поведінки, якою дитина намагається привернути увагу до своїх проблем чи негараздів, сигналізує про потреби;
- психосоматичні ознаки (порушення функціонування шлунково-кишкового тракту, серцево-судинної системи, захворювання шкіри);
- порушення когнітивних процесів (складно концентрувати увагу, запам’ятовувати нову інформацію);
- формування синдромів навченої безпорадності та госпіталізму;
- гіпо- або гіперактивність, ускладнена концентрація, ризикована поведінка;
- поведінка самоушкодження;
- знецінення себе, негативні Я-висловлювання;
- девіантна або делінквентна поведінка;
- дистанціювання від однолітків;
- заниження самооцінки;
- підвищена у порівнянні з однолітками зрілість та відповідальність.
При опитуванні / допиту дитини, яка зазнала домашнього насильства, психолог бере до уваги:
- відсутність життєвого досвіду і часто – сприйняття дитиною насильства як норми;
- недостатній розвиток критичного мислення у дітей, молодших 7 років;
- повна залежність дитини дошкільного віку від дорослого;
- брак сил та можливостей протистояти насильству;
- схильність дітей брати провину на себе;
- сприйняття насильства як гри (бо так сказав дорослий);
- засвоєння понять «добре» і «погано» під впливом дорослого;
- готовність терпіти насильство через потребу в увазі, контакті, взаєминах;
- схильність через відторгнення дорослими вважати себе нікчемою («я – ніхто, мене не існує»).
