Психологічне насильство над дитиною як форма домашнього…

Одна з найскладніших форм насильства над дитиною в сім’ї – психологічне насильство. Дуже часто потерпілі не сприймають його прояви як насильство, а оточення чи суб’єкти захисту прав дитини можуть не помічати його ознак. Отож, ознаки психологічного насильства можуть бути не очевидні, однак воно має очевидні наслідки. Як ознаки, так і наслідки такого насильства в межах фахової компетенції може визначити психолог для організації подальшої роботи з дитиною. Згідно із Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», психологічне насильство — це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров’ю особи.

Наслідки

Психологічне насильство негативно впливає на розвиток дитини й на її сприйняття себе як особистості, котра відчуває власну цінність та значущість. Формування знань про себе і відповідних настанов стосовно себе залежить від того, як важливі для дитини дорослі від самого народження реагують на неї, її потреби та результати діяльності; що говорять дитині та іншим про неї в її присутності. Відповідно до системи BASK*, що являє собою комплексний підхід до визначення наслідків насильства, в тому числі психологічного, ситуація, коли дитина систематично його зазнає, може сформувати у неї негативні настанови / знання про себе (knowledge), що викликають переживання (affection), пов’язані з дією гормонів, які спричиняють такі тілесні реакції, як посилене серцебиття, тремтіння, гіпер- або гіпозбудливість (sensations), що формують поведінку захисту або нападу (behavior). Все це змінює структуру особистості і призводить до стійких змін у дитини:

викривлення образу «Я», звинувачення себе за те, що сталося;

зниження почуття власної гідності та цінності;

високий рівень страху та безпорадності;

сприйняття світу як небезпечного чи невизначеного середовища з подвійними стандартами;

відкритість меж власного «Я», нездатність вчасно виявляти форми насильства, неспроможність встановлювати власні кордони;

депривація таких базових потреб, як любов, прийняття, розуміння;

зміцнення синдрому емоційної залежності (співзалежності) через страх втратити об’єкти прив’язаності внаслідок невпевненості в собі та в інших;

пригнічення або знецінення власних почуттів і переживань, порушення здатності насолоджуватися життям та встановлення емоційної близькості.

Прояви

Залякування, шантаж, погрози аж до фізичної розправи застосовуються батьками як попередження дитини про наслідки її непослуху чи відмови / небажання робите те, що вони вимагають. Нерідко батьки кажуть, що вони ще й добрі, бо свого часу їх карали жорстокіше, маніпулюючи таким чином дитиною та примушуючи її гостро відчувати провину.

Відчуження дитини від одного з батьків без явних на те причин в результаті її примусу одним із подружжя припинити контакти з іншим.

Холодність, байдужість, ігнорування батьків, котрі відштовхують дитину, коли вона горнеться до них, хоче уваги, обіймів, ніжності. Ігнорування проявляється ще й у тому, що батьків не цікавить те, що відбувалося з дитиною впродовж дня. На її прохання про допомогу вони реагують відмовою, посилаючись на дорослість дитини і необхідність бути самостійною. Вони не переймаються асоціальною поведінкою дитини, не реагують на вживання наркотиків, алкоголю тощо.

Вимоги, неадекватні до віку дитини, її порівнювання з іншими – це прагнення певної моделі поведінки «ідеальної дитини» або «дитини за зразком», як у знайомих, родичів чи друзів. Як правило, в таких ситуаціях батьки не зважають на інтереси власної дитини, її особливості, бажання, захоплення тощо, постійно наводять як приклад дії й досягнення інших дітей.

Брехня, невиконання обіцянок, даних дитині, маніпуляція її думками та бажаннями стає нормою. Батьки розказують про свою «ідеальну поведінку» в дитинстві та вигадують те, що нібито казали сусіди / знайомі про дитину. Поміж людей удають себе турботливими і люблячими, а вдома залишаються тиранами.

Ізоляція дитини – це заборона виходити за межі кімнати, квартири, подвір’я тощо та спілкуватися з ровесниками або з будь-ким, окрім батьків. Причина –захист від негативного впливу особи / компанії.

Образи, приниження, висміювання – це навмисне донесення до свідомості дитини, що вона нікому не потрібна, є тягарем чи карою. Часто у мовбито виховних цілях батьки прилюдно її ображають, пригадуючи помилки та невдачі, докоряючи за невдячність.

Гіперопіка, що на думку батьків є турботою про дитину, насправді стає постійним контролем над нею, обмежує розвиток її життєвого досвіду, не дає жодного права на помилку, а отже – й на досвід її виправлення. Дитиною надмірно опікуються і не готують її до життя, вибирають їй друзів, захоплення, інтереси тощо.

Маніпуляція дитиною є прихованим спонуканням її до переживання певних станів, зміни ставлення до чогось та виконання дій, необхідних для досягнення цілей дорослих. Їхні думки, почуття, рішення перекладаються на дитину й вона визнає за них свою відповідальність.

Примус – вимога від дитини виконання певних дій відповідно до батьківських бажань через погрози обмежень, покарань, заборон та залякування наслідками в разі її відмови слідувати вимогам батьків.

Ознаки психологічного насильства

Ознаки (індикатори) насильства – це фізичний, психоемоційний та поведінковий прояв тих наслідків, що настали для дитини у результаті вчиненого щодо неї насильства. Варто зауважити, що існують наслідки, які можуть проявлятися не відразу і стають очевидними лише через деякий час, так звані віддалені наслідки насильства. Окрім того, ознаки психологічного насильства в різні вікові періоди різняться між собою. Для дітей молодшого віку (до 3-х років) характерні:

стан «холодної спостережливості», коли відсутні будь-які емоції та почуття, але деколи наявні споглядання за тим, що відбувається навколо;

заляканість та побоювання будь-яких фізичних контактів;

сумний та / або апатичний вигляд;

порушення сну;

втрата апетиту.

Діти дошкільного віку проявляють:

лякливість, здригання як реакцію на оклик, гучні звуки тощо;

ознаки «рольової інверсії», коли задовольняють будь-які примхи батьків-агресорів, намагаючись уникнути наступного спалаху насильства (обіймають, цілують, активно висловлюють свою любов, демонструють поступливість, догоджання, піклування тощо);

підвищену потребу в пестощах та похвалі;

фізичні ознаки стресу та тривожного стану, зокрема погане самопочуття;

агресивність до однолітків;

істеричність через найменший привід або без нього;

регресивні форми поведінки, притаманні молодшому віку (енурез, ссання пальців, звичка гризти нігті, утруднене мовлення тощо).

Діти шкільного віку поводяться подібно до дошкільнят, а також:

мають затримки в розвитку та проблеми у спілкуванні з однолітками і дорослими;

можуть маніпулювати оточенням;

дистанціюються від оточення, заглиблюються в себе;

виявляють озлоблення, агресивність, у тому числі до тварин;

мають прояви гіперактивної поведінки;

швидко стомлюються, мають знижену спроможність концентрувати увагу, проявляють інші ознаки хронічного тривожного стану;

може спостерігатися погіршення успішності у навчанні;

схильні до бродяжництва, втечі з родини.

Підлітки поводяться майже так само, як і діти шкільного віку, а також:

схильні до обману та протиправної поведінки;

часто виявляють гнів, ворожість, агресивність, ініціюють бійки чи долучаються до них;

вживають алкоголь або наркотики;

без поважних причин не відвідують шкільні заняття, мають досвід втечі з дому й відмовляються від повернення;

складно налагоджують і часто не вміють підтримувати міжособистісні відносини та суспільну взаємодію;

майже не виявляють позитивних емоцій та інтересу до продуктивних занять;

мають занижену самооцінку;

схильні до суїцидальних думок і саморуйнівної поведінки, мають психосоматичні хвороби та розлади психіки в результаті дистресу;

беручи безпосередню участь у групових подіях, дисоціативно оцінюють себе як сторонню особу.

Як виявити

Психологи, які працюють із дітьми, щоб ідентифікувати психологічне насильство та вжити відповідних заходів щодо цього, мають зважати на те, що дитина, незалежно від віку та розвитку, не може усвідомлювати насильства над нею, оскільки перебуває під прихованим впливом батьків або сприймає їх насильницьку поведінку як норму. Головним методом виявлення ознак психологічного насильства є інтерв’ювання дитини, в результаті якого фахівець ставить їй відповідні запитання, щоб деталізувати ситуацію. Бажано віднайти можливість для спостереження за комунікацією батьків із дитиною, щоби дійти об’єктивних висновків про насильство над нею (в тому числі, наприклад, до або після проведення слідчих дій).

Психологічне насильство над дитиною як форма домашнього насильства. Ознаки та особливості прояву

Наслідки

Прояви

Ознаки психологічного насильства

Діти дошкільного віку проявляють:

Діти шкільного віку поводяться подібно до дошкільнят, а також:

Підлітки поводяться майже так само, як і діти шкільного віку, а також:

Як виявити

Рекомендації до інтерв’ювання

Наслідки

Прояви

Ознаки психологічного насильства

Діти дошкільного віку проявляють:

Діти шкільного віку поводяться подібно до дошкільнят, а також:

Підлітки поводяться майже так само, як і діти шкільного віку, а також:

Як виявити

Рекомендації до інтерв’ювання

Матеріали за цією темою