Особливості допиту / опитування дітей з порушенням розвитку: що важливо враховувати психологу

Роль психолога у кримінальних провадженнях за участю дитини підтверджена практикою й є надзвичайно важливою, зокрема і тому, що у працівників правоохоронних органів виникають певні занепокоєння щодо взаємодії з дітьми, а зокрема з тими, які мають особливості розвитку і поведінки. Ситуація ускладнюється ще й тим, що у процесі слідчих (розшукових) та процесуальних дій правоохоронці не завжди: а) завчасно поінформовані про наявність у дитини порушення інтелектуального та психоемоційного розвитку та дізнаються про певні особливості дитини вже у процесі взаємодії з нею; б) законні представники дитини часто не надають документальних підтверджень щодо того, які саме особливості має дитина, що унеможливлює залучення відповідного фахівця.

З огляду на це психолог, залучений до допиту / опитування, має бути готовим до будь-якої ситуації, а отже краще заздалегідь:

дізнатися про наявність / відсутність відповідної довідки про стан здоров’я дитини, за участі якої планується процесуальна дія, та особливості наявного діагнозу;

з’ясувати у законних представників специфіку комунікації з нею та отримати від них якомога ширшу інформацію про налагодження взаємодії з дитиною тощо;

продумати засоби, використання яких допоможе дитині згадати та словесно описати обставини події, що з нею сталася;

підготувати запитання, які можна поставити дитині, та сформулювати їх так, аби вони були зрозумілими для дитини і вона змогла на них відповісти;

підготувати рекомендації учасникам кримінального провадження про особливості підготовки дитини та взаємодії з нею у процесі слідчих (розшукових) та процесуальних дій, про найбільш доцільні місця та час їх проведення.

Щоби не виникали сумніви стосовно доцільності проведення слідчих (розшукових) та процесуальних дій, важливо усвідомити, що інформація про дитину, надана різними суб’єктами, може відрізнятися через особливості її сприйняття ними. Наприклад, слідчий, не обізнаний у мовленнєвих порушеннях дитини, може дійти висновку, що вона не розмовляє, хоча насправді лише не вимовляє деяких звуків, які мала б вимовляти відповідно до віку. Це важливо для прийняття рішення на користь проведення слідчих (розшукових) та процесуальних дій, незалежно від того, чи брала дитина участь у них раніше, оскільки щонайменша інформація, отримана від неї про обставини події, буде скерована на захист її прав та інтересів. Якщо інформація про особливості розвитку дитини відсутня, психолог починає працювати з нею, умовно вважаючи її розвиток нормотиповим. Якщо в процесі взаємодії з дитиною її розвиток буде визначений психологом як ненормотиповий, то психолог: а) повідомляє це процесуальній особі (слідчому, прокурору, судді); б) готує висновок / довідку з переліком відхилень від вікової норми для подальшого перенаправлення дитини на психіатричне обстеження, за висновками якого знатиме діагноз, визначить рівень та особливості її розвитку. Психолог може виявити симптомокомплекси, характерні для певних нозологій або примежових розладів, але постановка діагнозу – не його компетенція. Його знання базуються на таких предметах, як «Патопсихологія», «Клінічна психологія», «Диференційна психологія», «Вікова психологія», «Психологія девіантної поведінки», «Психологічна експертиза в різних галузях», «Психологія експертної діяльності», «Психодіагностика» тощо, які у своїй сукупності дають підстави (відповідні знання та навички) визначати особливості розвитку дитини. Якщо психолог підвищував свою кваліфікацію на спеціальних курсах або брав участь у тренінгах з дитячої пропедевтики, він додає копію посвідчення про це до висновку / довідки або пред’являє їх суду. Розглянемо детально специфіку нозологій, аналіз яких слід врахувати в роботі психолога.

І. Розлади аутистичного спектра

Розлади аутистичного спектра (далі – РАС) – це сукупність характерних розладів, які проявляються в дефіциті спілкування, соціальної взаємодії та стереотипних формах поведінки, що впливають майже на всі аспекти життя людини. Згідно з міжнародною класифікацією хвороб (МКХ-10), аутизм є загальним розладом психологічного розвитку (F84).

Прояви РАС мають різноманітний характер, не утворюють єдиної картини симптомів та глибини порушень психічного розвитку. Діти з важкими формами РАС можуть мати помірну або тяжку форму розумового та / або мовленнєвого недорозвинення, а діти із синдромом Аспергера, не зважаючи на нормальний рівень інтелекту, можуть мати проблеми у спілкуванні з однолітками та надцінні (домінантні) інтереси. 1.1. Ознаки РАС, які можна побачити в перші хвилини знайомства з дитиною:

незвичайна реакція на нове приміщення (дитина може гучно кричати, намагатися покинути невідоме для неї місце);

байдужа реакція на незнайомих людей (дитина ніби дивиться повз них, не звертає уваги на присутніх та довільно поводиться в кабінеті, бере речі без дозволу, може відкривати шафки, брати зі столу канцприладдя, інше);

підвищений інтерес до незвичних (незнайомих) предметів, коли дитина не звертає уваги на іграшки, а цікавитися вентилятором, пультом тощо);

рухові стереотипи, особливо у стані психоемоційного збудження (зазвичай це дивні рухи, що нагадують махання крилами), або самостимуляція, коли дитина погойдує своїм тілом, забавляє себе руками або якимось предметом для досягнення приємних для неї сенсорних відчуттів;

одноманітне повторювання слів або фраз (ехолалія), наприклад, коли батьки запитують, чи «ти хочеш пити?», а дитина стверджувально відповідає «хочеш пити» замість «хочу», що сприймається багатьма як дивацтво;

специфічні інтонації, коли дитина чітко вимовляти звуки, але з нехарактерною інтонацією, наприклад, підвищуючи тон наприкінці слів тощо;

сенсорні розлади, внаслідок яких дитина може або затуляти вуха, коли чує конкретні звуки пісні, музики, шуму побутових приладів, транспортних засобів, або вдаватися до самостимуляції (повторювані рухи тіла або рухи предметів);

протестні реакції на вимогу / прохання виконання певних завдань.

Опитування / допит частково можливі за умови, якщо вербальний інтелект дитини не нижче ніж 50–60 балів.

інтонаційно невиразна мова, скандування або надмірна гучність;

раптове переведення теми розмови, розпочатої дорослим, на найбільш привабливі для дитини;

використання фраз, раніше почутих у комп’ютерних іграх, мультфільмах;

невідповідна до віку дитини інфантильна поведінка та такі ж мімічні реакції.

специфічна невиразна моторика;

невідповідна до віку мова, відмінна від звичної розмовної, з елементами так званих книжних, енциклопедичних фраз, запам’ятованих дитиною;

категоричність тверджень;

непорозуміння з однолітками;

нездатність розуміти маніпуляції іншої людини / дитини, недостатнє розуміння її слів, намірів тощо;

схильність до стереотипної діяльності, надмірне захоплення певними темами (динозаври, пірати, супергерої, принцеси тощо);

соціальна наївність (сприймання на віру відвертої брехні, невміння розуміти жартів, образа на жартівників тощо);

намагання бути як всі (камуфлювання) переважно стосується дівчат, які повторюють моделі поведінки, сенсу якої вони не розуміють (наприклад, «всі сміються – і я буду робити вигляд, що мені весело») тощо.

навіюваність, через яку дитину легко обманути й маніпулювати нею;

схильність до афективних реакцій в ситуації фрустрації та пересичення.

РАС, у першу чергу, – це порушення здатності до соціальної взаємодії та комунікації, що призводить до проблем з:

мовленням, коли не завжди розумієш звертання до себе і не можеш висловитися так, щоб тебе зрозуміли інші;

мисленням, коли здатність зрозуміння почутого (особливо метафор) занижена або відсутня, а кожне слово сприймається буквально;

обмеженням готовності до спілкування, сфокусованість на своїх інтересах і сприйняття контактування як виснажливого.

1.4. Врахування особливостей дитини з розладами аутичного спектру під час допиту / опитування Через буквальність сприйняття сказаного дитина може не розуміти таких понять, як «правда», «справедливість» тощо, навіть коли використовує їх у розмові. Щоби переконатися, чи розуміє вона, про що її запитали, треба уточити, що саме вона зрозуміла. Наприклад, якщо дитина сказала, що вона щось ненавидить, попросіть її навести приклад того, що вона «ненавидить». Окрім того, дитина може використовувати фрази з мультфільмів, відтворювати те, що говорили дорослі тощо, тому слід уточнювати: «Де ти це чув / ла?», «Хто так говорить?», «Як ти зрозумів / ла, що тобі треба зробити?» Психологу у процесі взаємодії з дитиною, котра має високофункціональний РАС та синдромом Аспергера, важливо враховувати ситуації, що викликають у неї афективні реакції:

підвищені вимоги дорослих;

подвійні стандарти, озвучені або не зрозумілі дитині правила;

перевтому (сенсорні навантаження внаслідок шуму, великої кількості людей, неможливості усамітнитися);

ситуації фрустрації (особливо несподівані), які потребують життєвої кмітливості.

ІІ. Шизофренія

Шизофренія (childhood-onset schizophrenia, COS) зазвичай проявляється до 12 років як важка форма психотичного розладу, що характеризується хронічним (за наявності рецидивів) перебігом і визначається як достатньо рідкісний розлад. Прояви дитячої шизофренії можуть бути досить різними, тому треба звертати увагу на надто ускладнене невластивими для її віку міркуваннями та афективну насиченість дивних поведінкових проявів, які часто важно зрозуміти.

Поведінка також може бути нелогічною та відповідати власним егоїстичним установкам, а міфологічне мислення – незрозумілим для інших. Можуть застосовуватися неологізми або особисто придумані слова, що іноді мають символічне значення і так само не зрозумілі оточенню. Також характерні: власна інтерпретація дій членів сім’ї, інших людей і суспільства загалом, особиста стилістика одягу, стереотипна творчість тощо. 2.1. Ознаки шизофренії з недорозвиненими психотичними проявами:

незрозуміла поведінка, коли реакції неадекватні або не відповідають ситуації;

підвищена афективність, внаслідок якої проста дія, приміром, підмітання підлоги кимось у коридорі або невдало сказане слово, можуть стати причиною вибуху гніву дитини та / або її неадекватних вимог;

скарги на незвичні сенсорні відчуття, біль;

страхи, часто дивні й незвичні, що не відповідають ані вікові, ані реаліям;

наявність надцінних ідей;

патологічні фантазії;

некритичне ставлення до своїх ідей / відчуттів тощо.

2.2. Врахування особливостей дитини із шизотиповим розладом у процесі допиту / опитування

Виявити зони напруження, з’ясувавши під час бесіди, до кого / чого дитина має найбільше претензій і що викликає в неї афективні реакції (наприклад, спитати: «що тебе зазвичай дратує?» і, отримавши відповідь, уточнити причини). Зважати на те, що найбільше претензій може бути до близьких людей. Приміром, коли дитина каже, що її «хочуть вбити» або неї «хочуть позбавитися», слід уточнити, чому вона так думає і хто це хоче зробити). Зазвичай дитина або відмовляється від пояснень, або її відповідь є необґрунтованою ( «я прошу чаю, а мені дають пити молоко чи какао» тощо).

ІІІ. Інтелектуальна недостатність

Інтелектуальна недостатність – це форма розумового і психічного недорозвинення кори головного мозку від легкого до глибокого ступенів, що виникає в результаті ураження центральної нервової системи у пренатальному (внутрішньоутробний період), натальному (під час пологів) або постнатальному – ранньому етапі життєвого розвитку.

конкретність мислення;

наївність;

навіюваність.

3.2. Як діяти під час допиту / опитування дитини з урахуванням її інтелектуальної недостатності:

формулювати запитання відповідно до її психологічного та інтелектуального віку;

уникати запитань закритого типу (наприклад, «як часто тебе ображають?»), оскільки дитину можуть взагалі не ображати, а питання може спровокувати стверджувальну відповідь, натомість спитайте: «розкажи мені про … (якусь подію)»;

уникати абстрактних понять у запитаннях, наприклад, таких, як «справедливість», «права», «можливості» тощо, адже дитина може вкладати в них власний, а не загальноприйнятний сенс.

ІV. Органічне ураження центральної нервової системи

Органічне ураження центральної нервової системи – це група нервово-психічних розладів, які можуть виникати внаслідок впливу певних патологічних факторів на різних етапах онтогенетичного розвитку головного мозку. Ця патологія має досить багато варіантів перебігу і різні механізми прогресування. Клінічні прояви та патогенез розладів залежать від причин ураження, періоду онтогенезу, періоду впливу шкідливих зовнішніх факторів, локалізації та глибини ураження мозкових структур тощо.

виснажування або коливання активності;

нерозуміння дитиною абстрактних понять (не дає відповідей, якщо не розуміє, про що питають);

залежність від думки інших (навіюваність);

бажання / готовність грати.

4.2. Фетальний алкогольний синдром (ФАС) –– комплекс порушень (дефіцит маси тіла та зросту, особливості морфології обличчя, інтелектуальні вади та порушення поведінки), що виникають внаслідок впливу алкоголю на плід під час вагітності. Ознаки ФАС:

лабільність, нав’язливість, порушення прив’язаності;

імпульсивність;

розлади потягів (харчового, до вживання алкоголю, згодом – статевих);

навіюваність, бажання сподобатися.

4.3. Особливості допиту / опитування дітей з органічним ураженням нервової системи

Для роботи з такими дітьми слід виділяти вдвічі більше часу, ніж для нормотипових, та робити часті перерви. Іноді таким дітям допомагає малювання, якщо, звісно, воно їм подобається. Формулювання запитань має бути максимально простим і зрозумілим. Наприклад, питання «Якщо не хочеш про це казати, то яка цьому причина?» буде надто складним для дитини. Краще скажіть у відповідь на її мовчання: «Добре, розкажеш… (після гри, перерви, прогулянки або наступного дня тощо)» і не дивуйтесь, якщо це доведеться пропонувати кілька разів.

V. Синдром дефіциту уваги та гіперактивності

Синдром (розлад) дефіциту уваги та гіперактивності, або порушення активності та уваги (СДУГ), –– розлад розвитку, що характеризується дисфункцією, яка викликає симптоми неуважності, гіперактивності, імпульсивності та емоційної дисрегуляції.

підвищена рухова активність;

імпульсивність;

лабільність;

нестійка самооцінка.

5.2. Як врахувати особливості дитини із СДУГ під час допиту / опитування Виділяйте вдвічі більше часу, ніж для роботи з нормотиповою дитиною, та часто робіть перерви. Критикувати поведінку дитини, пов’язану з недостатнім дотриманням дистанції, неприпустимо. Якщо дитина бажає грати, спробуйте домовитися з нею про те, що така можливість неодмінно буде після її відповіді на 5 чи 10 запитань (кількість має бути конкретною), бо діти із СДУГ самі охочі змінювати правила, проте пильнують, щоби цього не робив хтось інший. Якщо ви дозволите дитині відволіктися на гру, вам буде дуже складно повернути її до роботи. Раптом така ситуація уже сталася, – є сенс змінити обстановку (походити по коридору, подивитися у вікно, випити води тощо), а потім продовжити опитування. Причинами афективних реакцій дітей із СДУГ є:

нудьга і тривале очікування (починайте допит / опитування, коли дитина ще має інтерес до того, що відбувається);

провокації однолітків (дражнять, обзивають), тому уникайте кількох допитів водночас із різними дітьми і намагайтеся дитину із СДУГ опитати першою або єдиною;

різка критика дорослими;

ситуації, в яких страждає самолюбство дитини.

VІ. Селективний мутизм

Селективний мутизм – розлад, що виражається в небажанні спілкуватися в певних ситуаціях. Найчастіше – це соціальні ситуації, пов’язані з публічністю або значною кількістю людей в дитсадку, шкільному класі, гуртку тощо.

6.1. Один із найсучасніших поглядів на селективний мутизм визначає його як тривожний розлад, діагноз якого визначається за такими критеріями:

дитина цілком нормально говорить, але мовчить у певних ситуаціях;

у дитини значно порушений соціальний та академічний розвиток (нездатність налагодити приятельські або дружні стосунки з однолітками, намагання не відповідати на заняттях, неготовність вчитися формулювати свої думки та висловлювати їх публічно тощо).

сором’язлива;

вперта;

загальмована;

має незрілу (інфантильну) поведінку, схильність до зближення (симбіоз).

6.3. Як врахувати особливості такої дитини під час допиту / опитування

Подбайте про достатність часу для опитування або зробіть декілька зустрічей. Тиск на дитину і пришвидшення її відповідей неприпустимі, адже емоційна напруга може стати причиною тривалого мовчання або навіть уникнення вербальної комунікації. Долучайте дитину до розмови через гру, малюнки або навіть через можливість надавати письмові відповіді.

VІІ. Діти з тенденціями до формування акцентуації характеру / психопатії

Демонстративність / істероїдність дітей проявляється у прагненні привернути до себе увагу у будь-які можливі способи. Такі діти, як правило, досить активні в спілкуванні, однак у більшості випадків, звертаючись до однолітків, не відчувають до них реального інтересу, адже взаємини з іншими дітьми є для них засобом самоствердження і привернення уваги.

схильність до перебільшення (в тому числі своєї значущості);

втрата / відсутність логічного мислення або фантазування під впливом емоцій, а не фактів, коли людина, наприклад, вважає якесь явище або подію хорошою лише через те, що це для неї добре чи приємно;

має нахил до витіснення інформації, яка виставляє людину перед іншими у небажаному світлі;

навіюваність;

соматичні розлади.

7.2. Як врахувати особливості дитини під час допиту / опитування

Уникайте демонстрації підвищеного інтересу до окремих питань. Обирайте найбільш важливі та запитуйте мовби «поміж ділом», поєднуючи їх з нейтральними запитаннями, які не стосуюються суті опитування, наприклад: «Коли це сталося, тобі запропонували морозиво?», «А яке морозиво ти любиш?» Доброзичливо, але впевнено тримайте дистанцію з дитиною. «Формалізуйте» її відповіді. За потреби дайте можливість відповісти на деякі запитання письмово. Використовуйте проективний інструментарій.

Опитування дітей з особливостями розвитку передбачає дотримання певних правил!

Що слід врахувати психологу в роботі дітьми, які мають особливості розвитку

Основою для успішного проведення опитування/допиту є розуміння нормотипових особливостей дітей відповідно до їх віку, та виявлення тих, що відхиляються від норми, з відповідним обґрунтуванням та з урахуванням їх специфіки.

Завжди є сенс взяти участь у слідчій (розшуковій) та процесуальній дії. Якщо це перший контакт дитини з кримінальним провадженням, – він може бути результативним, адже важливі деталі.

Будь-який допит не може бути ідеальним. Неготовність дитини контактувати з невідомими їй дорослими також є нормальним явищем. Про це слід повідомляти особам, які ініціювали залучення психолога до допиту / опитування.

Ретельна підготовка психолога до участі слідчій (розшуковій) та процесуальній дії (зокрема у допиті / опитуванні) важлива. Підготовка передбачає ознайомлення з довідками та характеристиками дитини, іншими стимулюючими (візуальними) матеріалами, що можуть сприяти вербалізації обставин подій. Перед допитом дитини слід обговорити з її законним представником особливості взаємодії з нею, а також поведінку й реакції на певні подразники та надати ініціатору допиту / опитування рекомендації щодо місця / часу проведення та особливості комунікації з дитиною.

У підготовці висновку важливо деталізовано відобразити результати спостереження за дитиною, специфіку її реакцій та помічені індивідуальні особливості. Якщо можливо, слід зазначити, до якої з нозологій може належати симптомокомплекс дитини та надати відповідні рекомендації. Якщо за відсутності підтверджувальної інформації про особливості її розвитку психолог їх помітив, слід рекомендувати направлення дитини на психіатричну експертизу. За наявності певного діагнозу в рекомендаціях слід вказати на особливості розвитку дитини та на потребі обмеження її участі у слідчих (розшукових) та процесуальних діях.