Як пам’ять дітей різного віку впливає на відтворення обставин подій

Збереження – це процес утримання та закріплення в пам’яті матеріалу, отриманого в результаті запам’ятовування. Точність і надійність збереження інформації залежить від частоти її використання, від її залученості до діяльності людини і ступеню значущості.

Відтворення – це процес відновлення інформації, яка зберігається в пам’яті, та її повернення зі «сховища» у свідомість, що здійснюється завдяки активізації раніше утворених тимчасових нервових зв’язків за бажанням чи за потребою особи. Цей процес відбувається двома шляхами – впізнаванням та пригадуванням.

Впізнаванню передує цільовий аналіз, наші домагання, минулий досвід. Ми впізнаємо об’єкт чи явище при його повторному сприйнятті та ідентифікуємо з нашими уявленнями про нього через образи, які збереглися в нашій пам’яті відтоді, як ми їх побачили вперше.

Пригадування є відтворенням, яке вимагає від людини напруження нервових сил і вольових зусиль, коли явище чи об’єкт недоступні для повторного сприйняття, тому й закономірно, що впізнавати легше, ніж пригадувати, оскільки в першому випадку предмет є наявним, а в другому – відсутнім. Особливим видом пригадування є спогади. Відтворюючи матеріал пам’яті пригадуванням, ми користуємося уявленнями пам’яті, коли поновлюються образи конкретних об’єктів, що виникли в корі головного мозку в момент сприйняття інформації.

Забування – процес, який призводить до втрати чіткості та зменшення обсягу запам’ятованого, основою чого є стирання тимчасових нервових зв’язків. Матеріал, який нечасто використовується або є малозначущим, забувається швидше. На думку багатьох вчених забування запобігає перевантаженню мозку, сприяє адаптації до нових умов, виробленню нових навичок внаслідок стирання в пам’яті старих моделей, звільняє від тривоги, відчуття болю тощо.

Науковий факт Темп забування залежить від віку. Він інтенсивний у трирічних дітей та в людей, старших 60-ти років. Перебіг забування, за визначенням німецького психолога Г. Еббінгауза (1850 – 1909), нерівномірний у часі: в перші 12 годин після запам’ятовування забувається близько 60% матеріалу; надалі процес значно вповільнюється, і через 6 діб в пам’яті залишається приблизно 20% початкового матеріалу. Отже, для кращого запам’ятовування варто застосовувати кількаразове поетапне повторення після отримання інформації: через 15–20 хвилин, через 8–9 годин, і через 1–2 доби. Зауважимо, що забування залежить від змісту діяльності, способів її організації та умов, у яких вона відбувається.

Таким чином, найбільш інтенсивне забування відбувається після першої спроби повторювання, а потім поступово вирівнюється, і з кожним етапом дитина запам’ятовує все менше нової інформації, тому проведення першого допиту має відбутися якомога раніше, адже вчасний процес відтворення обставини подій є надзвичайно важливим через збереження найбільшої кількості деталей. В роботі психолога, залученого до кримінальних проваджень за участю дітей, особливу увагу слід звернути на види пам’яті, які мають довготривале збереження матеріалу.

Довгочасна пам’ять є основою нашої ідентичності та життєвого досвіду, дозволяє орієнтуватися в світі та взаємодіяти з оточенням, дає можливість запам’ятовувати матеріал на тривалий час від кількох днів до кількох десятиліть, містить різноманітні типи інформації від знань і навичок до особистих спогадів та емоцій.

Короткочасна пам’ять (швидке запам’ятовування) є здатністю людини зберігати невелику кількість інформації від кількох секунд до хвилини, має обмежений обсяг (приблизно 5–9 елементів) і часто використовується для тимчасового збереження даних перед їх обробкою або перенесенням у довготривалу пам’ять, яка досить вразлива до перерозподілу та забування, але її можна покращити через тренування та застосування ефективних методів повторення. Характеристики короткочасної пам’яті такі: обмежений обсяг (зазвичай 7±2 елементи); мінімальний час збереження від кількох секунд до хвилини; забування в разі відсутності повторення; можливість переходити в довготривалу пам’ять через повторення або асоціацію.

Науковий факт «Магічне число сім, плюс–мінус два» (гаманець Міллера) –– правило, сформульоване американським психологом Джорджем Міллером 1956 року. Згідно з його висновками кількість об’єктів, яку середньостатистична людина може тримати в оперативній пам’яті, дорівнює 7±2. Під час своєї роботи в лабораторії Джордж Міллер провів ряд експериментів, спрямованих на аналіз пам’яті операторів та виявив, що короткострокова пам’ять людини здатна запам’ятовувати в середньому дев’ять двійкових чисел, вісім десяткових чисел, сім букв алфавіту і п’ять односкладових слів, тобто людина здатна одночасно пам’ятати 7±2 елементи. Таким чином короткострокова пам’ять є так званим гаманцем, до якого можна покласти одночасно сім «монет». Причому пам’ять не намагається аналізувати зміст інформації, важливі лише зовнішні фізичні характеристики, тобто немає значення, які монети знаходяться в гаманці, головне, щоб їх було сім. Якщо кількість елементів більше семи (максимум дев’ять), то мозок розбиває елементи на групи таким чином, щоби кількість елементів для запам’ятовування була від 5 до 9.

Оперативна (робоча) пам’ять – це процеси, які обслуговують здійснювані людиною актуальні дії, тож цей вид пам’яті дозволяє утримувати й користуватися інформацією в режимі реального часу.

Слід розуміти різницю між двома на перший погляд схожими видами пам’яті. Короткотривала пам’ять просто зберігає інформацію на кілька секунд (наприклад, ви чуєте номер телефону й утримуєте його впродовж цих секунд), а оперативна пам’ять не лише зберігає, але й активно користується інформацією під час виконання завдань (наприклад, ви запам’ятовуєте кілька чисел, аби зробити розрахунок в голові).

Науковий факт Психологічний ефект Зейгарнік доводить, що особа краще запам’ятовує інформацію про незавершені справи. Дієвість цієї концепції можна спостерігати у так званих мильних операх або серіалах, коли епізод завершується, а історія все ще має продовження. Такий художній засіб спонукає глядача дізнатися, що буде далі… Іншим прикладом цього ефекту є ситуація з підготовкою до контрольних робіт чи екзаменів. Ми готуємось – інформація утримується. Ми склали іспит – знання вивітрилися. Вперше цей ефект помітила та описала 1927 року литовська психологиня Блюма Зейгарнік, учениця впливового теоретика Курта Левіна. Сидячи в переповненому ресторані в Берліні, вона помітила офіціанта, який не користувався ручкою та блокнотом, беручи замовлення у відвідувачів. Стажистку зацікавила пам’ять молодика, який безпомилково приносив чималі замовлення, й вона ініціювала з ним розмову. Юнак відповів, що все добре утримує в голові, а коли пані попросила пригадати вже виконані та оплачені замовлення, офіціант не зміг цього зробити. Відтак психологиня припустила, що невдача у виконанні завдання створює приховану когнітивну напругу, що призводить до більших розумових зусиль і репетицій для утримання завдання на передньому плані свідомості, а коли воно виконано, то мозок може відпочивати.

Науковий факт Людина краще запам’ятовує емоційно забарвлені події, про що свідчать дослідження американських нейропсихологів Джеймса МакГога, Ларрі Кахана та Джеймса Кейхілла (1995), які провели такий експеримент: учасникам показували два варіанти одного й того ж сюжету: перший – нейтральний, звичайна неемоційна історія; другий – той самий сюжет з драматичними подіями (аварія, травма, небезпека тощо). Через деякий час учасників попросили згадати деталі сюжету. Результати:

Науковий факт Джеймс Браун і Девід Кулік дослідили феномен флешбек-пам’яті (flashbulb memory). Йдеться про надзвичайно яскраві детальні спогади про події, що викликали сильні емоції, наприклад, люди чудово пам’ятають, де вони були під час терактів 11 вересня 2001 року, а також можуть згадати всі деталі моменту, коли дізналися про важливу подію – народження дитини, втрату близької людини, ін., тобто, чим сильніше емоційна реакція на подію, тим більше вона закріплюється в пам’яті. Ми краще запам’ятовуємо емоційні події через:

Слід зауважити, що, крім згаданих видів пам’яті, існують також типи пам’яті, що визначають, в який спосіб людина запам’ятовує матеріал, – зором, слухом чи в русі. Деякім людям для запам’ятовування потрібен візуальний супровід, іншим –– слухові конструкції та образи, а в когось є потреба в мовленнєвих рухах. Як правило, в більшості переважає змішаний тип, тому доречно, щоби в час розвитку та становлення дитини їй була надана можливість запам’ятовувати інформацію в різний спосіб: слуханням, коли дорослі читають їм книги, вмикають музику; в процесі самостійного читання та перегляду ілюстрацій; під час розфарбовування картинок, спостережень за діяльністю інших тощо. Важливо звернути увагу на те, що типи пам’яті потрібно відрізняти від видів (див. схему вище). Види пам’яті визначаються тим, що ми запам’ятовуємо. Оскільки більшість дорослих запам’ятовують рухи, образи, почуття, думки тощо, то різні види пам’яті характерні для всіх людей та не є їх індивідуальною особливістю. Водночас тип пам’яті свідчить про те, як саме ми запам’ятовуємо, – завдяки зору, слуху чи рухам, тому тип пам’яті є індивідуальним. У кожної людини є різні типи пам’яті, проте зазвичай лише один із них домінантний. Це слід враховувати при налагодженні первинного контакту з дитиною, а також у процесі її опитування. До прикладу: в дитини дошкільного віку провідною діяльністю є гра, тому їй легше без пояснень продемонструвати на іграшках взаємодію з кривдником та частини тіла, яких він торкався і куди, наприклад, бив. Діти молодшого шкільного віку можуть це показати на малюнку силуету людини. Підлітки досить часто відгукуються на пропозицію описати власну версію подій замість її вербального відтворення, оскільки їм легше використовувати гаджети як звичні для себе засоби спілкування.

Класифікація основних видів памяті

За характером психічної активності

рухова

емоційна

образна

словесно-логічна

За цілями діяльності

мимовільна

довільна

За довготривалістю збереження

довготривала

короткотривала

оперативна

Особливості розвитку пам’яті дітей на різних вікових етапах

Дошкільний вік (3–6 років) У цьому віці відбувається інтенсивний розвиток здатності до запам’ятовування та відтворення. Людина мало що згадає з раннього дитинства, однак дошкільний вік, особливо старший, залишає багато яскравих спогадів. Пам’ять дошкільняти, як правило, має мимовільний характер. Запам’ятовування та пригадування відбуваються незалежно від волі та свідомості дитини, але добре реалізуються в діяльності та зумовлюються нею. Діти запам’ятовують інформацію без спеціальних зусиль. Довільні форми запам’ятовування і відтворення, що починають складатися в середньому дошкільному віці, суттєво вдосконалюються у старших дошкільнят. Найсприятливіші умови для опанування довільного запам’ятовування і відтворення формуються у грі, якщо запам’ятовування є умовою виконання дитиною взятої на себе ролі. Якщо інформація не закріплена повторенням або емоційним переживанням, вона утримується недовго та швидко забувається, однак повторення та асоціації сприяють кращому запам’ятовуванню. Словесно-логічна пам’ять розвивається пізніше й є доволі слабкою на початкових етапах.

У деяких дошкільнят розвивається ейдетична пам’ять – особливий вид зорової пам’яті, який полягає в запам’ятовуванні, фіксуванні та збереженні в деталях образів предметів і ситуацій після їх розпізнавання органами чуття, що своєю яскравістю й чіткістю наближаються до образів сприйняття. Згадуючи раніше сприйняті предмети, дитина ніби знову їх бачить та може описати за всіма деталями. Ейдетична пам’ять – явище вікове, і багато дітей втрачають її у шкільному віці. В дошкільному віці діти зазвичай запам’ятовують яскраві, емоційно забарвлені події: було свято, день народження брата, футбольні змагання та інші приємні й яскраві події, які зазвичай запам’ятовуються краще, ніж нейтральні чи неприємні. Діти орієнтуються в часі доби та порах року через описи, наприклад, світло за вікном –– ранок, темно на вулиці –– вечір; сніг і змерз –– зима, спекотно –– літо. Вони здатні описати предмет та його властивості за запитаннями: якого кольору, форми, для чого потрібен, як працює, що ним / з ним роблять? Спогади часто фрагментарні та непослідовні, є схильність до фантазування та змішування реальних подій з вигаданими. Завдяки ігровій діяльності дошкільне дитинство характеризується формуванням довільної пам’яті та інтенсивним розвитком мимовільної. У віці 5––6 років значно підвищується здатність назвати, показати, намалювати предмети, які дитина запам’ятала. Наприкінці дошкільного віку поступово формується довільна пам’ять, і дитина починає цілеспрямовано запам’ятовувати інформацію, усвідомлюючи, навіщо вона їй потрібна. Рівень розвитку пам’яті залежить від індивідуальних особливостей дитини, її темпераменту та досвіду, від умов навчання, емоційного стану та активності. Під час допиту дітей дошкільного необхідно:

формулювати короткі та конкретні запитання;

уникати навідних запитань, щоб не спонукати дитину до фантазування;

для полегшення відтворення подій доцільно використовувати візуальні матеріали (малюнки, іграшки);

підтримувати спокійну та доброзичливу атмосферу;

не підганяти дитину та не перебивати її розповідь;

не обмежувати в просторі і в рухах, якщо дитина розповідає про те, що трапилось, граючи або переміщаючись по кімнаті; дозвольте їй це робити і станьте до неї ближче на фізичному та інтонаційному рівнях.

Молодший шкільний вік (6/7–10 років) є критичним (сензитивним) періодом в розвитку пам’яті, коли активно змінюється співвідношення мимовільного й довільного запам’ятовування та розвивається довільна пам’ять, а мимовільна активно використовується. Діти починають усвідомлювати необхідність цілеспрямованого запам’ятовування та використовують спеціальні прийоми (повторення, асоціації). Довільне запам’ятовування буває найбільш продуктивним, коли матеріал для запам’ятовування стає змістом діяльності школярів, їх завданням і водночас – важливим кроком у навчальній діяльності. В цей період активно формується логічна пам’ять, яка відіграє основну роль у засвоєнні знань. Крім того, у дітей цього вікового періоду починає активно формуватися і розвиватися довгострокова пам’ять, яка значною мірою залежить від емоційного забарвлення та способу подачі матеріалу, сприяє здатності дитини розповідати і відтворювати події, які відбулися з нею навіть кілька років тому, а також накопичуються знання та досвід. З’являється здатність до тривалого зберігання інформації, особливо тієї, що викликає емоційний відгук. Формуються зв’язки між короткочасною та довгостроковою пам’яттю.

Школярі спочатку оволодівають операціями мислення, які потрібні для запам’ятовування і відтворення матеріалу, а потім навчаються використовувати їх у різних ситуаціях. Найважливішими прийомами керування пам’яттю є повторення, пошук і систематизація матеріалу, семантичне опрацювання інформації, створення мислених образів, пошук інформації в пам’яті. Процес смислового опрацювання інформації передбачає формулювання дітьми молодшого шкільного віку логічного висновку для відновлення сутності події замість простого відтворення інформації з пам’яті. Наприклад, дітям пропонують запам’ятати речення: «Її подруга підмітала в класі», а потім запитують, чи був у подруги віник? Діти 10–11 років логічним шляхом доходять висновку про наявність віника, а 7-річні ще не можуть сказати нічого певного, посилаючись на відсутність інформації. У процесі навчання розвивається словесно-логічна пам’ять, коли дитина запам’ятовує не тільки образи, а й вербальну інформацію (тексти, правила, визначення). Запам’ятовування стає більш осмисленим і систематизованим, особливо в роботі з навчальним матеріалом. Попри розвиток словесно-логічної пам’яті, образна пам’ять залишається значущою. Яскраві емоційні образи запам’ятовуються легше та швидше, тому в навчанні важливо використовувати наочність та ілюстративні матеріали. У молодшому шкільному віці значно зростає здатність заучувати і відтворювати інформацію, продуктивність і гарне запам’ятовування навчального матеріалу, здатність логічно мислити, слухати уважно, спостерігати, аналізувати, робити висновки. Діти починають структурувати інформацію, групуючи матеріал за темами, категоріями або іншими ознаками. Формуються навички осмисленого та логічного запам’ятовування через складання планів, схем або опорних конспектів. Поступово підвищується точність розпізнавання збережених у пам’яті об’єктів. Дитина орієнтується в часі та днях тижня, але має труднощі з відтворенням хронології подій відповідно до часового проміжку. Може згадати події, які відбулися декілька тижнів тому, адже позитивні емоції та інтерес до них сприяють кращому запам’ятовуванню. Негативні переживання можуть як погіршити, так і посилити пам’ять, зокрема, у стресових ситуаціях. Діти цього вікового періоду розповідають про час події, орієнтуючись на режим дня та графік шкільних занять («це було на першому уроці», «коли ішов на тренування», «це трапилось на перерві» тощо). В цей час актуалізується робота всіх каналів сприйняття – зору, слуху, тактильного відчуття, тому дитина може відтворити події, описуючи їх таким чином: що бачила чи чула, яким було щось на дотик чи на смак. Простежується схильність до деталізації, іноді неточної через емоції. В дитини молодшого шкільного віку продовжує розвиватися пам’ять, тому вона мимоволі запам’ятовує більше, якщо наочні посібники, спогади й образи є яскравими. Поступово пам’ять дітей стає довільною, а розвиток словесно-логічної пам’яті сприяє успішній навчальній діяльності, тому в роботі з дітьми важливо застосовувати різні методи та прийоми запам’ятовування з урахуванням їх вікових та особистих особливостей. Під час допиту дітей молодшого шкільного віку необхідно:

проводити допит у формі діалогу з простими запитаннями;

використовувати в разі потреби наочні матеріали (схеми, малюнки);

мотивувати дитину говорити правду, уникати оціночних суджень, осуду, стереотипів;

повторювати запитання в різних формулюваннях для уникнення автоматичних відповідей;

бути доброзичливим та проявляти емпатію.

Підлітковий вік (10/11––15 років) У цьому віці розвиток механічної пам’яті уповільнюється й активно розвивається логічна пам’ять та навички відтворення інформації. Водночас збільшується обсяг навчальної інформації, яку підліток має запам’ятати, тож відбувається інтенсивний розвиток інтелектуальних функцій, довільності та усвідомленості отриманої інформації. Процеси пам’яті у підлітків ще недостатньо сформовані. Помітну роль відіграє опосередковане запам’ятовування через слово, яке сприяє фіксуванню в пам’яті більшої кількості абстрактного матеріалу. Якщо раніше мислення дитини залежало від пам’яті, то в підлітковому віці пам’ять залежить від мислення, тому процес запам’ятовування полягає у встановленні логічних зв’язків між інформацією, яку необхідно запам’ятати, а пригадування полягає у відтворенні матеріалу за цими зв’язками. Для підлітків згадати означає мислити, й вони свідомо обирають стратегії запам’ятовування та застосовують мнемотехніки (асоціації, римування, логічні зв’язки).

У цьому віці розвиток механічної пам’яті уповільнюється й активно розвивається логічна пам’ять та навички відтворення інформації. Водночас збільшується обсяг навчальної інформації, яку підліток має запам’ятати, тож відбувається інтенсивний розвиток інтелектуальних функцій, довільності та усвідомленості отриманої інформації. Процеси пам’яті у підлітків ще недостатньо сформовані. Помітну роль відіграє опосередковане запам’ятовування через слово, яке сприяє фіксуванню в пам’яті більшої кількості абстрактного матеріалу. Якщо раніше мислення дитини залежало від пам’яті, то в підлітковому віці пам’ять залежить від мислення, тому процес запам’ятовування полягає у встановленні логічних зв’язків між інформацією, яку необхідно запам’ятати, а пригадування полягає у відтворенні матеріалу за цими зв’язками. Для підлітків згадати означає мислити, й вони свідомо обирають стратегії запам’ятовування та застосовують мнемотехніки (асоціації, римування, логічні зв’язки). Основним типом пам’яті стає словесно-логічна, що забезпечує засвоєння теоретичних знань, текстів та понять. Збільшується обсяг оперативної та довготривалої пам’яті, що дає змогу опрацьовувати складну та об’ємну інформацію. Образна пам’ять залишається важливою, особливо в творчій діяльності та навчанні через візуалізацію (схеми, графіки, діаграми). Підлітки активно використовують візуальні засоби для кращого засвоєння інформації. В цьому віці їм властива точність сприйняття і тривалість утримання в пам’яті деталей події та властивостей предметів, які зацікавили. Домінує логічний вид пам’яті, коли акцент фокусується на запам’ятовуванні завдяки асоціаціям, пошуку взаємозв’язку, а не заучуванню, коли підлітки починають більше міркувати, мислити, пробувати вибудовувати причинно-наслідкові зв’язки. Здатність структурувати інформацію та виділяти головне сприяє глибшому розумінню та тривалому збереженню знань. Діти цього віку добре орієнтуються в часі, однак частіше ніж дорослі помиляються у визначенні відстані, відрізків часу, послідовності дій. Вони здатні описати подію через емоційну реакцію і тактильні відчуття, але можуть плутати факти за часовим проміжком та хронологією. Пам’ять у підлітків дуже чутлива до їх емоційного стану. Сильні переживання (позитивні чи негативні) можуть як підсилити, так і спотворити запам’ятовування. Значущі події та інформація, що викликає інтерес, запам’ятовуються краще. Є схильність до впливу авторитетних осіб і зовнішнього тиску. Підлітки починають усвідомлювати власні стратегії запам’ятовування та аналізувати їх ефективність. Розвиток рефлексії допомагає вдосконалювати методи запам’ятовування та самоконтролю. В підлітковому віці особливо помітні індивідуальні особливості пам’яті, що залежать від інтелектуального розвитку, мотивації та особистісних характеристик. Деякі діти краще запам’ятовують через слухове сприйняття (аудіали), інші — через візуальні образи (візуали) або рухову активність (кінестетики). Загалом підлітковий вік характеризується переходом до довільного, свідомого та логічного типу пам’яті. Значення емоційного фактору залишається вагомим, однак все більше переважає осмислене запам’ятовування та аналіз власних стратегій. Під час допиту дітей підліткового віку необхідно:

створити атмосферу безпеки, забезпечивши конфіденційність, наскільки це можливо; пояснити, що й навіщо відбуватиметься; подбати, аби в кабінет не заходили інші співробітники; поінформувати дитину про наявність відеокамер, розповісти про мету опитування тощо;

виявляти повагу до думок підлітків, підтримувати їх та уникати осуду;

застосовувати відкриті запитання, що спонукають до розгорнутої відповіді;

уникати звинувачень або тиску, що можуть призвести до викривлення інформації;

дозволяти підліткам висловлювати власні міркування та переживання.

Рання юність (15/16––18 років) У цей період запам’ятовування стає довільним і більш легким, особливо якщо пов’язане з інтересами, потребами, планами на майбутнє, та викликає емоційний відгук. На цьому віковому етапі пам’ять досягає високого рівня розвитку, стає більш осмисленою та цілеспрямованою, що дозволяє запам’ятовувати великі обсяги навчального матеріалу. Удосконалюються способи та навички запам’ятовування за рахунок свідомого використання раціональних прийомів, логіки та продуктивності пам’яті. Застосовуються складні мнемотехнічні прийоми, які полегшують запам’ятовування і збільшують обсяг пам’яті шляхом утворення додаткових зорових асоціацій: схематичність, конспектування, групування інформації. Підлітки активно користуються логічними операціями для встановлення зв’язків між новими та засвоєними знаннями.

Переважає словесно-логічний тип пам’яті, пов’язаний з активною навчальною діяльністю та підготовкою до іспитів. Важливою стає здатність до абстрактного мислення та оперування поняттями. Поступово пам’ять поділяється на загальну й спеціальну. Об’єктом загальної стає широке коло інформаційних джерел. Спеціальна характеризується меншим впливом та вибірковістю інформації, яка запам’ятовується. Діти цього віку виявляють неабиякий інтерес до вдосконалення способів запам’ятовування, прагнення керувати своєю пам’яттю, підвищення її продуктивності. Завдяки вдосконаленню мисленнєвих процесів та уваги, продуктивність пам’яті значно зростає. Розвиток інтелектуальних стратегій (класифікація, порівняння, узагальнення) сприяє тривалому збереженню знань. Діти цього віку володіють складною системою довільного запам’ятовування, можуть пригадати події, які відбулися декілька років тому, здатні описати їх у часовій перспективі розвитку, взаємодії, характеру дій, наслідків. Можуть аналізувати події з позиції морально-етичних норм, причинно-наслідкових зв’язків, розповісти про характер взаємодії та багаторазовість, пригадати події з минулого та порівняти їх із сьогоденням; висловити думку про те, як ці події можуть вплинути на теперішнє та майбутнє. Для юнацтва характерно критично оцінювати спогади та аналізувати події; виявляти підвищену чутливість до несправедливості та сумніви в правдивості сказаного іншими. Пам’ять раннього юнацького віку довільна, осмислена та логічна. Значну роль відіграють свідомі стратегії та вміння критично оцінювати процеси запам’ятовування. Індивідуальні відмінності пам’яті зумовлені особистісними якостями, стилем навчання та мотивацією. Під час допит дітей раннього юнацького віку необхідно:

наголосити на потребі бути правдивим та усвідомлювати особисту відповідальність;

дати можливість самостійно викласти перебіг подій, що відбувалися;

не перебивати розповідь запитаннями та зауваженнями, дотримуватись нейтрального тону, не допускати звинувачень;

за потреби допомогти структурувати виклад подій з допомогою логічних запитань.

Отже, запам’ятовування залежить від вікових, індивідуальних, емоційних та перцептивних (сприймаючих) особливостей дитини. Розуміючи, як працює її пам’ять, психолог може допомогти відтворити обставини подій, що з нею трапились, а також пояснити специфіку їх відтворення працівникам правоохоронних органів з урахуванням їхнього досвіду.

Список використаних джерел

1. Методичні рекомендації щодо організації роботи з дітьми за методикою «Зелена кімната» для слідчих та ювенальних поліцейських. Київ, 2021. 48 с. 2. Проведення допиту / опитування дитини в умовах збройного конфлікту та / або воєнного стану: методичні рекомендації у запитаннях та відповідях. Київ, 2022. ФОП Буря О. Д. 2022. 64 с. 3. Савчин М., Василенко Л. Вікова психологія: навч. посіб. 5-те вид., перероб., доповн. Київ: ВЦ «Акдемія», 2021. 376 с. 4. Правило 7+–2. URL: https://psihologicni-aspekti-uzabiliti35.webnode.com.ua/pravilo-7-2/ (дата звернення: 24.03.2025). 5. Котигорошко В. Ефект Зейгарнік: Детальне Роз’яснення Феномену Людської Пам’яті. URL: https://www.gasformind.com/efekt-zeyharnik/ (дата звернення: 4.03.2025). 6. Brown, R., & Kulik, J. (1977). Flashbulb Memories. Cognition, 5(1), 73–99. 7. Winograd, E., & Neisser, U. (1992). Affect and Accuracy in Recall: Studies of «Flashbulb» Memories. Cambridge University Press. 8. Hirst, W., & Phelps, E. A. (2016). Flashbulb Memories. Current Directions in Psychological Science, 25(1), 36-41.

Партицька В., Козлова А.