Неповнолітній С. обвинувачувався за ч. 2 ст. 186 КК України у зв’язку з тим, що 7 січня 2014 року біля 19:30 год. перебуваючи в дворі будинку в м. Тернополі. В цей час у вказаному місці знаходився малолітній Р, з яким С. був знайомий та підтримував дружні відносини. Останній, побачивши в Р. гроші попросив його віддати 30 грн., які він йому напередодні позичав. Не дійшовши з приводу цього згоди, С. умисно наніс Р. один удар рукою стисненою в кулак в надчеревну ділянку живота, спричинивши синець. Після цього, потерпілий дістав гроші в сумі 60 грн., які С. відкрито викрав.
Під час здійснення досудового розслідування та судового провадження в суді першої інстанції обвинувачений С. визнав свою вину, щиро розкаявся, активно сприяв органу досудового розслідування у встановленні обставин вчинення даного кримінального правопорушення. Крім цього попросив вибачення у законного представника Р., а також безпосередньо в малолітнього Р. Добровільно в повному обсязі усунув заподіяну шкоду, висловив жаль з приводу вчиненого, бажав виправити ситуацію що склалась.
В судовому засіданні захисником неповнолітнього обвинуваченого С. заявлено клопотання про закриття кримінального провадження відносно обвинуваченого С. за ч. 2 ст. 186 КК України на підставі ч. 2 ст. 11 КК України та п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України вказавши, що не є злочином дія, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній особі, суспільству або державі.
Одночасно просила суд перекваліфікувати дії неповнолітнього обвинуваченого С. за ч. 1 ст. 125 КК України – умисне легке тілесне ушкодження.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 07 липня 2014 року закрито кримінальне провадження відносно С. за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України на підставі п. 7 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку з відмовою потерпілого та його законного представника від обвинувачення.