У жовтні поточного року до Новгород-Сіверського бюро правової допомоги звернулася потерпіла від домашнього насильства Н. З’ясувавши обставини, працівники бюро роз’яснили, які спеціальні заходи можуть застосовуватися до кривдника, зокрема, розповіли й про обмеження прав кривдника, що можуть встановлюватися обмежувальним приписом.
Після прийняття звернення про надання безоплатної вторинної правової допомоги та документів, що підтверджують відповідний статус, громадянці Н. у найкоротші терміни Менським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги було призначено адвоката Ларису Омельяненко.
Узгодивши із заявницею правову позицію та зібравши необхідні документи, Лариса Омельяненко підготувала заяву до суду щодо видачі обмежувального припису.
У судовому засіданні встановлено, що громадянка Н. неодноразово зверталась до місцевого відділу поліції із заявами про вчинення відносно неї домашнього насильства її чоловіком. В зв’язку з чим, відносно нього складались протоколи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 173-2 КУпАП, проводилась профілактична робота та офіційно виносились попередження про недопущення насильства в сім’ї.
Крім того, відносно кривдника внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України.
Після останніх протиправних дій чоловіка громадянка Н. була змушена залишити свій власний будинок та разом з дітьми проживати у родичів.
У своєму рішенні суд зазначив, що враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.
Частиною 2 ст. 3 Закону України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких – подружжя, батьки (мати, батько) і дитина (діти).
Законом України «Про запобіганню та протидію домашньому насильству» визначено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов’язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв’язку особисто і через третіх осіб. Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи).
Враховуючи усі надані заявником докази, з огляду на встановлені судом обставини, суд, дійшов висновку, що наявні обґрунтовані ризики вчинення домашнього насильства відносно заявника та вирішив видати обмежувальний припис, яким тимчасово заборонив чоловікові заявниці перебувати в місці спільного проживання з постраждалою особою строком на один місяць.
