Досить актуальним на сьогодні є питання гендерної політики у сфері зайнятості. Звернення клієнтів з такими питаннями надходять і в Коропське бюро правової допомоги, зазначає Дарина Мальцева, заступник начальника відділу.
Державна гендерна політика регулює відносини між соціально-демографічними групами чоловіків і жінок в усіх сферах їх життєдіяльності, включаючи громадську, політичну та економічні сфери, а також сімейні відносини.
Гендерна політика демократичної держави спрямована на подолання гендерних відмінностей між чоловіками та жінками в усіх сферах життєдіяльності, обумовлених не біологічною статтю, а їхнім соціальним статусом.
Розв’язання гендерних проблем потребує концептуального визначення, формування та реалізації гендерної політики як основи гендерної культури та розвитку соціально-економічної активності жінок і чоловіків.Забезпечення зайнятості цих категорій населення є важливим завданням на шляху підвищення ефективності використання та відтворення якісного трудового потенціалу України в умовах ринкового розвитку.
Зміст поняття рівності жінок і чоловіків передбачає таке: рівність у правах і свободах; рівність в обов’язках; рівність у відповідальності; рівність у можливостях і шансах. Деякі норми сучасного трудового права у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків не узгоджуються з нормами міжнародного права.
Пунктом 4 статті 8 Європейської соціальної хартії (переглянутої) дозволено регламентувати залучення до робіт у нічний час лише вагітних жінок, жінок які нещодавно народили дитину, і жінок, які годують немовлят.
Водночас статтею 175 КЗпП заборонено залучати жінок до робіт у нічний час, за винятком тих галузей народного господарства, де це зумовлено особливою потребою і дозволяється, як тимчасовий захід. Зазначене ставить жінок у нерівні умови порівняно з чоловіками, оскільки при виконанні робіт однакової цінності позбавляє їх права отримувати додаткову оплату праці за роботу в нічний час.
Ще одним підтвердженням гендерних суперечностей, що суттєво торкається жіночого соціуму і чоловіків, є положення ст. 56 КЗпП.
Суб’єктивне право на встановлення неповного робочого часу надано вагітним жінкам, жінкам, які мають дитину віком до 14 років чи дитину інваліда, а також жінкам, які здійснюють догляд за хворим членом сім’ї. А чи має право вимагати від роботодавця надання можливості працювати на умовах неповного робочого часу син хворої матері для її догляду чи чоловік за хворою дружиною?
Стратегічною метою забезпечення рівності й недискримінації є законодавча відмова від захисту прав і свобод жінок та розгляд проблем обох статей.
Чинне законодавство передбачає заборону звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (шести років), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи роботодавця. Як свідчать вимоги національного законодавства, формально визначені вимоги національного законодавства, формально визначені норми надають реальні можливості реалізувати жінкам свої права на працю на рівні з чоловіками з урахуванням особливостей регулювання праці жінок при умові їх неухильного виконання роботодавцями.
На сучасному етапі розвитку наша держава перебуває на шляху розв’язання гендерних проблем. Однак не достатньо закріпити право нормативно, потрібно його реалізовувати в дійсності.
Звертаємо увагу, що отримати фахову правову допомогу можна звернувшись до Менського місцевого центру з надання БВПД з 9-00 год. до 18-00 год. за адресою: м. Мена, вул. Титаренка С., буд. 6а, тел.(0244) 3-30-01.
Єдиний телефонний номер системи безоплатної правової допомоги: 0-800-213-103.
