Професійні дії фахівця системи БПД дозволили відстояти право громадянки на успадковане майно, яке родичі намагались відсудити.
Предметом позову був майновий спір з приводу житлового будинку, який був збудований батьками у 1956 році.
Відповідно до записів, що містяться в погосподарських книгах за 1958-1960 рр., батько був власником (головою) домоволодіння та у 1992 року його половину подарував доньці. Про що було укладено договір, зареєстрований секретарем виконкому. Вказаний договір був посвідчений у відповідності з діючим на той час законодавством.
Фахівець системи БПД довів також, що рішення виконавчого комітету сільської ради 2007 р. «Про оформлення права власності» було законним і тільки підтверджувало, що їх батько з 1956 р. був власником будинку, а дочка – співвласницею.
Згадані документи не оскаржувались матір’ю, а отже право власності, яке вона не набула, не може бути предметом спадкування.
Директор Координаційного центру правової допомоги Олексій Бонюк, коментуючи успішну практику, наголосив, що часто громадяни потрапляють у складні ситуації через свою неуважність чи неорганізованість.
«Сумна подія, яка фактично відкриває можливість вступити в право на спадщину, всім відома. І нашим громадянам необхідно навчитись не відкладаючи на майбутнє, після такої події, вступати у право на спадщину. Як ми бачимо з цього прикладу, якщо немає поважних причин, через які родичі не заявили протягом півроку про право на наслідування, можна втратити таке право. І тоді вашу спадщину зможе отримати хтось інший», – зазначив Олексій Бонюк.
Як повідомила представник у суді, начальник Долинського бюро правової допомоги Калуського місцевого центру з надання БВПД Галина Стефанишин, судом було встановлено, що позивачі без належних причин пропустили строк звернення для прийняття спадщини після смерті матері, яка, перебуваючи у шлюбі визнавала свого чоловіка єдиним власником даного житлового будинку, і ніколи не вважала цей будинок спільним майном подружжя.
Долинський районний суд Івано-Франківської обл. виніс рішення на користь клієнтки системи БПД та відмовив у задоволенні позову родичів, які претендували на майно. В задоволенні їх апеляційної скарги суд також відмовив.
Хронологія подій та розгляду справи:
1. У квітні 2017 р. до Калуського місцевого центру з надання БВПД звернулась громадянка Л. про представництво її інтересів у суді в якості Відповідача по цивільній справі за позовом двох рідних братів до неї, Лолинської сільської ради та державного нотаріуса «Про визнання недійсним договору дарування, скасування рішення виконавчого комітету сільської ради «Про оформлення права власності», визнання свідоцтва на право власності недійсним та визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним».
2. Предмет позову – майновий спір з приводу житлового будинку, який збудований батьками у 1956 р.. Відповідно до записів, що містяться в погосподарських книгах за 1958-1960 роки, їх батько був власником (головою) домоволодіння, який 10.02.1992 року подарував дочці – гр. Л. 1/2 його частину, про що уклав договір, зареєстрований секретарем виконкому. Вказаний договір посвідчений у відповідності з діючим на той час законодавством.
3. Представником Відповідача доведено, що рішення виконавчого комітету сільської ради 2007 р. «Про оформлення права власності» прийняте відповідно до ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень», ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002р. № 7/5 і зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 28 січня 2003 року за № 66/7387, є законним і тільки підтверджує те, що їх батько являвся з 1956 року забудовником – співвласником будинку, а дочка – гр. Л. – обдарованою і є співвласницею житлового будинку.
4. Суд встановив, що заповіт у сільській раді від спадкодавців не посвідчувався.
5. Судом встановлено, що позивачі без належних причин пропустили строк звернення для прийняття спадщини після смерті спадкодавця – матері, яка перебуваючи у шлюбі визнавала свого чоловіка єдиним власником даного житлового будинку, і ніколи не вважала цей будинок спільним майном подружжя. Цей факт підтверджується заявою матері, засвідченою сільською радою у 2015 році.
6. Таким чином, позивачі не вчинили протягом встановленого законом строку жодних дій, які б свідчили про їх намір для прийняття спадщини.
7. Суд, аналізуючи доводи позивачів про підстави для задоволення позову, дійшов висновку, що вони не знайшли свого підтвердження, а тому позов задоволенню не підлягає.
8. 23 листопада 2017 року Долинський районний суд Івано-Франківської області виніс рішення, яким відмовив в задоволенні позову.
9. 15 грудня 2017 року Позивачі (Апелянти) подали до Апеляційного суду в Івано-Франківській області апеляційну скаргу на рішення Долинського районного суду.
10. 23 лютого 2018 року Апеляційний суд в Івано-Франківській області виніс Постанову, якою апеляційну скаргу залишив без задоволення, а рішення Долинського районного суду від 23 листопада 2017 року залишив без змін.
Приєднуйтесь до сторінок Координаційного центру з надання правової допомоги у соціальних мережах:
Facebook 
YouTube 
Google+
