Фабула судового акту: Позивач (Товариство) звернувся з позовом до Реєстраційної служби і просив скасувати державну реєстрацію договорів оренди земельних ділянок і вчинити дії по виключенню (скасуванню) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про їх державну реєстрацію. Позов вмотивований тим, що вказаним державним реєстратором було здійснено державну реєстрацію права оренди на земельні ділянки, які вже перебували в оренді у іншої юридичної особи, а саме у позивача, право оренди земельних ділянок якого вже було зареєстровано.
Суд першої інстанції позов задовольнити в повному обсязі, з чим також погодився і Верховний Суд України, скасувавши негативні для позивача рішення апеляційного адміністративного суду та ВАСУ.
Приймаючи таке рішення, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВСУ заначила, зокрема, таке.
Суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що орендар подав реєстратору повний та належно оформлений пакет документів, який вимагається законом і ці документи дозволили державному реєстратору здійснити державну реєстрацію права оренди земельної ділянки без припущення, що вказані земельні ділянки можуть вже перебувати в оренді, Отже, у державного реєстратора не було правових підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень.
Втім, ч. 2 ст. 9 Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» зобов’язано державного реєстратора встановлювати відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
