Щороку в тиждень, що включає 10 грудня – День прав людини, в Україні проводять Тиждень права, який відзначається в пам’ять проголошення Генеральною Асамблеєю ООН у 1948 році Загальної декларації прав людини.
Враховуючи важливе значення правової освіти в розбудові України як правової держави, з метою виховання у громадян поваги до закону і прав людини ця подія була започаткована у 2008 році Указом Президента України від 08.12.2008 № 1149/2008.
Зазвичай святкування Тижня права супроводжується проведенням заходів з популяризації знань про людські права та Загальної декларації прав людини.
Нагадаємо історію святкування Тижня права.
Слід зазначити, що Загальна декларація прав людини – це рішення Генеральної Асамблеї ООН, яке є найавторитетнішим джерелом міжнародних норм щодо прав людини. Загальна декларація разом з Міжнародними пактами про права людини іноді позначається як Міжнародний Білль про права людини.
Загальна декларація прав людини прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року в паризькому палаці Шайо. Її перекладено принаймні 375 мовами й діалектами мов. Декларація була прямим наслідком досвіду Другої світової війни і вперше сформулювала ті права, які повинна мати кожна людина. Вона мала рекомендаційний характер, містила 30 статей, зміст яких був уточнений і розвинутий через інституції міжнародних угод, регіональних та національних конституцій та законів. «Міжнародний Білль про права людини» прийнято Генеральною Асамблеєю у 1966 році по затвердженні двох Міжнародних пактів: «Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права» та «Міжнародного пакту про громадянські і політичні права».
Україна ратифікувала ці пакти у 1973 році. Те ж саме зробили понад сто інших країн світу, які зобов’язалися привести своє національне законодавство у відповідність до прописаних у пактах вимог. Міжнародно-правові акти отримали верховенство над внутрішнім законодавством. І це надало можливість громадянину, чиї політичні чи громадянські права порушені, звернутися за захистом безпосередньо до Комітету з прав людини при ООН, якщо він вичерпав можливості захисту, надані національним законодавством. Якщо ж певне право людини не отримало конституційного закріплення з боку держави, воно визнається таким на основі міжнародних актів.
Отже, наведемо «30 заповідей» Загальної декларації прав людини:
1. Всi люди народжуються вiльними i рiвними у своїй гiдностi та правах. Вони надiленi розумом i совiстю i повиннi дiяти у вiдношеннi один до одного в дусi братерства.
2. Кожна людина повинна мати всi права i всi свободи, проголошенiцiєюДекларацiєю, незалежно вiд раси, кольору шкiри, статi, мови, релiгiї, полiтичних або iнших переконань, нацiонального чи соцiального походження, майнового, станового або iншого становища. Крiм того, не повинно проводитися нiякогорозрiзнення на основiполiтичного, правового або мiжнародного статусу країни або територiї, до якої людина належить, незалежно вiд того, чи є ця територiя незалежною, пiдопiчною, несамоврядованою або як-небудь iнакше обмеженою у своєму суверенiтетi.
3. Кожна людина має право на життя, на свободу i на особисту недоторканнiсть.
4. Нiхто не повинен бути в рабствi або у пiдневiльномустанi; рабство i работоргiвля забороняються в усiх їх видах.
5. Нiхто не повинен зазнавати тортур, або жорстокого, нелюдського, або такого, що принижує його гiднiсть, поводження i покарання.
6. Кожна людина, де б вона не перебувала, має право на визнання її правосуб’єктностi.
7. Всi люди рiвнi перед законом i мають право, без будь-якої рiзницi, на рiвний їх захист законом. Усi люди мають право на рiвний захист вiд якої б то не було дискримiнацiї, що порушує цю Декларацiю, i вiд якого б то не було пiдбурювання до такої дискримiнацiї.
8. Кожна людина має право на ефективне поновлення у правах компетентними нацiональними судами в разi порушення її основних прав, наданих їй конституцiєю або законом.
9. Нiхто не може зазнавати безпiдставного арешту, затримання або вигнання.
10. Кожна людина, для визначення її прав i обов’язкiв i для встановлення обгрунтованостi пред’явленого їй кримiнального обвинувачення, має право, на основi повної рiвностi, на те, щоб її справа була розглянута прилюдно i з додержанням усiх вимог справедливостi незалежним i безстороннiм судом.
11. Кожна людина, обвинувачена у вчиненнi злочину, має право вважатися невинною доти, поки її виннiсть не буде встановлена в законному порядку шляхом прилюдного судового розгляду, при якому їй забезпечують усiможливостi для захисту. Нiхто не може бути засуджений за злочин на пiдставi вчинення будь-якого дiяння або за бездiяльнiсть, якiпiд час їх вчинення не становили злочину за нацiональнимизаконами або за мiжнародним правом. Не може також накладатись покарання тяжче вiд того, яке могло бути застосоване на час вчинення злочину.
12. Нiхто не може зазнавати безпiдставного втручання у його особисте i сiмейне життя, безпiдставного посягання на недоторканнiсть його житла, тайну його кореспонденцiї або на його честь i репутацiю. Кожна людина має право на захист закону вiд такого втручання або таких посягань.
13. Кожна людина має право вiльно пересуватися i обирати собiмiсце проживання у межах кожної держави. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, i повертатися у свою країну.
14. Кожна людина має право шукати притулку вiдпереслiдувань в iнших країнах i користуватися цим притулком.
Це право не може бути використане в разiпереслiдування, яке в дiйсностiгрунтується на вчиненнiнеполiтичного злочину, або дiяння, що суперечить цiлям i принципам Органiзацiї Об’єднаних Нацiй.
15. Кожна людина має право на громадянство. Нiхто не може бути безпiдставно позбавлений громадянства або права змiнити своє громадянство.
16 Чоловiки i жiнки, якi досягли повнолiття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, нацiональностi або релiгiї одружуватися i засновувати сiм’ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження пiд час шлюбу та пiд час його розiрвання. Шлюб може укладатися тiльки при вiльнiй i повнiйзгодiсторiн, що одружуються. Сiм’я є природним i основним осередком суспiльства i має право на захист з боку суспiльства та держави.
17. Кожна людина має право володiти майном як одноособово, так i разом з iншими. Нiхто не може бути безпiдставно позбавлений свого майна.
18. Кожна людина має право на свободу думки, совiстi i релiгiї; це право включає свободу змiнювати свою релiгiю або переконання i свободу сповiдувати свою релiгiю або переконання як одноособово, так i разом з iншими, прилюдним або приватним порядком в ученнi, богослужiннi i виконаннiрелiгiйних та ритуальних обрядiв.
19. Кожна людина має право на свободу переконань i на вiльне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати i поширювати iнформацiю та iдеї будь-якими засобами i незалежно вiд державних кордонiв.
20. Кожна людина має право на свободу мирних зборiв i асоцiацiй. Нiхто не може бути примушений вступати до будь-якої асоцiацiї.
21. Кожна людина має право брати участь в управлiннi своєю країною безпосередньо або через вiльно обраних представникiв. Кожна людина має право рiвного доступу до державної служби в своїй країнi. Воля народу повинна бути основою влади уряду; ця воля повинна виявлятися у перiодичних i нефальсифiкованих виборах, якiповиннi провадитись при загальному i рiвному виборчому правi шляхом таємного голосування або ж через iншiрiвнозначнi форми, що забезпечують свободу голосування.
22. Кожна людина, як член суспiльства, має право на соцiальне забезпечення i на здiйсненнянеобхiдних для пiдтримання її гiдностi i для вiльного розвитку її особи прав у економiчнiй, соцiальнiй i культурнiй галузях за допомогою нацiональних зусиль i мiжнародногоспiвробiтництва та вiдповiдно до структури i ресурсiв кожної держави.
23. Кожна людина має право на працю, на вiльнийвибiр роботи, на справедливi i сприятливi умови працi та на захист вiдбезробiття. Кожна людина, без будь-якої дискримiнацiї, має право на рiвну оплату за рiвну працю. Кожний працюючий має право на справедливу i задовiльну винагороду, яка забезпечує гiдне людини iснування, її самої та її сiм’ї, i яка в разiнеобхiдностi доповнюється iншими засобами соцiального забезпечення. Кожна людина має право створювати професiйнiспiлки i входити до професiйнихспiлок для захисту своїх iнтересiв.
24. Кожна людина має право на вiдпочинок i дозвiлля, включаючи право на розумне обмеження робочого дня та на оплачувану перiодичнувiдпустку.
25. Кожна людина має право на такий життєвий рiвень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхiднесоцiальне обслуговування, який є необхiдним для пiдтримання здоров’я i добробуту її самої та її сiм’ї, i право на забезпечення в разiбезробiття, хвороби, iнвалiдностi, вдiвства, старостi чи iншого випадку втрати засобiв до iснування через незалежнiвiд неї обставини.
Материнство i дитинство дають право на особливе пiклування i допомогу. Всiдiти, народженi у шлюбi або поза шлюбом, повиннi користуватися однаковим соцiальним захистом.
26. Кожна людина має право на освiту. Освiта повинна бути безплатною, хоча б початкова i загальна. Початкова освiта повинна бути обов’язковою. Технiчна i професiйнаосвiта повинна бути загальнодоступною, а вища освiта повинна бути однаково доступною для всiх на основiздiбностей кожного. Освiта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи i збiльшення поваги до прав людини i основних свобод. Освiта повинна сприяти взаєморозумiнню, терпимостi i дружбiмiжусiма народами, расовими або релiгiйними групами i повинна сприяти дiяльностiОрганiзацiї Об’єднаних Нацiй по пiдтриманню миру. Батьки мають право прiоритету у виборi виду освiти для своїх малолiтнiхдiтей.
27. Кожна людина має право вiльно брати участь у культурному життiсуспiльства, втiшатися мистецтвом, брати участь у науковому прогресi i користуватися його благами. Кожна людина має право на захист її моральних i матерiальнихiнтересiв, що є результатом наукових, лiтературних або художнiх праць, автором яких вона є.
28. Кожна людина має право на соцiальний i мiжнародний порядок, при якому права i свободи, викладенi в цiйДекларацiї, можуть бути повнiстюздiйсненi.
29. Кожна людина має обов’язки перед суспiльством, у якому тiльки й можливий вiльний i повний розвиток її особи. При здiйсненнi своїх прав i свобод кожна людина повинна зазнавати тiльки таких обмежень, якiвстановленi законом виключно з метою забезпечення належного визнання i поваги прав i свобод iнших та забезпечення справедливих вимог моралi, громадського порядку i загального добробуту в демократичному суспiльствi. Здiйснення цих прав i свобод нi в якому разi не повинно суперечити цiлям i принципам Органiзацiї Об’єднаних Нацiй.
30. Нiщо у цiй Декларацiї не може бути витлумачено як надання будь-якiйдержавi, групiосiб або окремим особам права займатися будь-якою дiяльнiстю або вчиняти дiї, спрямованi на знищення прав i свобод, викладених у цiйДекларацiї.
Підсумовуючи наведене, слід відзначити, що Загальна декларація з прав людини направлена, зокрема, на: визнання гiдностi, яка властива всiм членам людської сiм’ї, рiвних і невiд’ємних їх прав та є основою свободи, справедливостi та загального миру; охорону прав людини силою закону; сприяння розвитковi дружнiх вiдносин мiж народами.
