назад
27.11.17

Застосування «Закону Савченко» до осіб, засуджених до довічного позбавлення волі – консультація фахівця Регіонального центру

Volodymyr Matiuha

Не дивлячись на скасування у травні цього року, так званого «Закону Савченко», продовжують існувати проблеми щодо його правильного застосування з урахуванням ст. 5 КПК України. Заступник начальника відділу організації надання БВПД Регіонального центру Володимир Матюха роз’яснює останні законодавчі зміни, зокрема, позицію Верховного Суду України, яка є прецедентом.

Засуджені звертаються до суду з клопотаннями про зарахування у строк покарання, призначеного вироком суду, строку попереднього ув’язнення із розрахунку один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі відповідно до вимог Закону України від 26.11.2015 №838-VIIІ «Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув’язнення у строк покарання». Однак, суди відмовляли у задоволені таких клопотань через те, що довічне позбавлення волі не відноситься до строкових покарань.

Верховний Суд України проаналізував зміст ч. 5 ст. 72 Кримінального кодексу України в редакції Закону України від 26.11.2015 №838-VIIІ і надав висновок, чи поширюється положення цієї норми на осіб, засуджених до довічного позбавлення волі. Відповідно до нього, засудження до довічного позбавлення волі, як і до позбавлення волі на певний строк, передбачає конкретне визначення початку відбування цих покарань. Упродовж відбування довічного позбавлення волі законодавством установлені конкретні часові показники, сплив яких змінює правовий статус засудженого до цього покарання. Йдеться, зокрема: 1) про виникнення у засудженого до довічного позбавлення волі права на подання клопотання про помилування – після відбуття ним не менше двадцяти років призначеного покарання; 2) про виникнення права на участь у групових заходах освітнього, культурно-масового та фізкультурно-оздоровчого характеру – після відбуття п’яти років строку покарання; 3) про виникнення права на розгляд питання про проведення з одних приміщень камерного типу в інші та з приміщень камерного типу до звичайних жилих приміщень – після фактичного відбуття не менше п’яти років строку покарання, згідно Кримінально-виконавчого кодексу України.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд України дійшов висновку про те, що положення ч. 5 ст. 72 Кримінального кодексу України в редакції Закону України від 26.11.2015 № 838-VIIІ слід тлумачити таким чином, що в ній фактично використане родове поняття позбавлення волі, яке складає зміст відразу двох видів покарань: позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі. Відповідно, норма про зарахування попереднього ув’язнення у строк покарання з розрахунком один день попереднього ув’язнення за два дні позбавлення волі підлягає застосуванню як до осіб, які засуджені до позбавлення волі на певний строк, так і до тих, які засуджені до довічного позбавлення волі.

Таким чином, Верховним Судом України наданий правовий висновок, який має форму прецеденту стосовно необхідності зарахування строку попереднього ув’язнення до осіб, засуджених як до позбавлення волі на певний строк, так і осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.

Ознайомитися з Постановою Верховного Суду України від 26.10.2017 № 5-121кс(15)17 можна за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/70390732.

Єдиний всеукраїнський телефонний номер 0-800-213-103 (цілодобово та безкоштовно у межах України зі стаціонарних та мобільних телефонів).


banner facebook 330x106