Звернення № 16
від Євгенія / 15.05.2016
Питання:
В приватизированной квартире проживают мать (вдова) и 3 (три) дочери.
Какие права у каждого на владение жилплощадью?
Відповідь:
На Ваше звернення, щодо прав володіння мешканців приватизованої квартири на житлову площу, Регіональний центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Запорізькій області повідомляє наступне.
Приватизація державного житлового фонду (далі – приватизація) – це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів на користь громадян України, відповідно статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду». Пунктом 2 статті 8 зазначеного Закону встановлено, що передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім’ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов’язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
Відповідно статті 356 Цивільного кодексу України (далі – Кодекс), власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Спільна часткова власність виникає у разі, коли право кожного із співвласників є чітко визначеним чисельно, у дробах (1/2, 1/3, 3/4 тощо) від права власності на річ, яке в цілому умовно береться за одиницю. Слід зазначити, що будучи вираженим у певній частці, право кожного співвласника тим не менш не обмежується певною наперед визначеною частиною майна, а поширюється на все майно.
Здійснення права спільної часткової власності закріплено статтею 358 Кодексу. Так, учасники права спільної часткової власності наділяються правами володіння, користування та розпорядження майном. Але оскільки право кожного співвласника не обмежується якоюсь чітко визначеною частиною, а поширюється на усе спільне майно, право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Тому жоден з учасників самостійно не має права укладати правочини щодо спільного майна без згоди інших. Однак, співвласник спільної часткової власності, який має намір самостійно здійснювати усі правочини щодо своєї частки, має право вимагати її виділу у натурі відповідно статті 364 Кодексу. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Право спільної сумісної власності є другим після спільної часткової власності різновидом права спільної власності. Із змісту частини 1 статті 368 Кодексу вбачається, що особливістю права спільної сумісної власності є відсутність визначення часток учасників. Однак, той факт, що частка не визначена не означає, що частка не визначається при припиненні відносин спільної сумісної власності. Частка встановлюється при поділі майна між співвласниками, відповідно статті 372 Кодексу, а також при виділі частки одного з них, відповідно статті 370 та статті 371 Кодексу.
Стаття 369 Кодексу визначає засади володіння, користування та розпорядження майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності. Так, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, а розпорядження таким майном здійснюється за згодою всіх сторін. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Звертаємо Вашу увагу на те, що стаття 55 Конституції України наділяє кожну особу правом захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами від порушень і протиправних посягань. Норма частини 2 статті 386 Кодексу закріплює за власником право у разі наявності в нього достатніх підстав припускати можливість порушення свого права власності іншою особою звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
