До Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги звернувся пан Віктор та розповів, що у 1998 році, після звільнення з місць позбавлення волі він повернувся до рідного села, що на Донеччині, де згодом залишився без будь-яких документів, що посвідчують його особу.
Процес відновлення втрачених документів здавався для нього занадто громістким та складним, адже втраченим був радянський паспорт, через що той мав спочатку звернутись до суду із заявою про встановлення факту проживання на території України на момент проголошення її незалежності, а вже потім — до міграційної служби за отриманням паспорта громадянина України. Саме через це Віктор відкладав процес відновлення втрачених документів «на потім».
Під час першої фази військового вторгнення російської федерації на територію України, пан Віктор був вимушений переїхати до Дніпропетровщини і це ще більше ускладнило процес отримання паспорта громадянина України для нього, оскільки, окрім рішення суду про встановлення факту проживання на території України на момент проголошення її незалежності, клієнт мав ще пред’явити до міграційної служби ще і рішення суду про встановлення його особи. Але ані документів, які можуть встановити його особу, ані можливості їх зібрати через те, що батьківщина Віктора є окупованою ще з 2014 року, у чоловіка немає. Так само, як і немає родичів, які можуть бути залучені до процесу впізнання особи через територіальні підрозділи ДМС.
Коли пан Віктор звернувся до Дніпровського місцевого центру з надання БВПД, йому підготували низку як процесуальних, так і не процесуальних документів у справі щодо його ідентифікації, за результатами чого чоловік отримав позитивне вирішення справи — з плином 25 років фізособу чоловіка було встановлено, що є першим кроком для отримання паспорта громадянина України.
Однак, процес надання правової допомоги пану Віктору на цьому не завершився: чоловіку була надана правова підтримка у справі щодо встановлення факту його постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 року або станом на 13.10.1991 року (тобто, на момент проголошення незалежності України), що було другим і не останнім кроком вирішення його правового питання в цілому. Нещодавно суд задовольнив ще й названі вище позовні вимоги. І тепер пан Віктор має правові підстави для звернення до територіальних підрозділів ДМС за отриманням омріяного документа, що посвідчує його особу.
«Найбільшим викликом в процесі надання правової допомоги особі, яка не має документів, що її ідентифікують, є те, що законодавством не врегульовано питання щодо видачі тимчасового посвідчення із фотографією недокументованій особі. Наявність такого посвідчення дало б йому можливість звертатися до інших органів та збирати необхідну інформацію, яка може встановити особу заявника, та є вкрай важливою для вирішення подібних спорів у судовому порядку. Цей кейс був успішний лише тому, що наш клієнт як протягом 2014-2018 років, так і зараз приймає активну участь у воєнних діях в складі одного із добровольчих українських воєнізованих формувань, а тому має безліч побратимів, які стали свідками у суді, а також купу нагород та відзнак від командирів воєнізованих формувань», — коментує в.о. директора Центру Анастасія Юхименко, яка допомагала пану Віктору у відновленні втрачених документів.
Ця справа в Єдиному державному реєстрі судових рішень: № 207/3410/22