До Охтирського місцевого центру з надання БВПД звернулася мешканка м. Охтирка Сумської області громадянка «М», (дізналася про роботу центру з засобів масової інформації) з проханням надати їй правовий захист, призначивши адвоката для представництва інтересів у суді.
У відділі правової інформації та консультацій було з’ясовано наступне: громадянка «М» має у приватній власності двокімнатну квартиру згідно договору купівлі-продажу від 14.02.1995. У даному житлі зареєстрована громадянка «Н», яка є дочкою, але з 2009 року виїхала проживати у м. Суми та з того часу не проживає у спірній квартирі. Громадянка «М» повідомила, що самостійно утримує квартиру та через реєстрацію доньки не має змоги оформити субсидію. Тому вивчивши питання по суті, керівництвом Охтирського МЦ з надання БВПД, було прийнято рішення про призначення представника за довіреністю Анацького Олега Валерійовича(доручення №-000030 від 31.01.2017р.),
Адвокат з’ясувавши всі обставини справи, підготував позов до суду про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.
Адвокат підтримуючи позовні вимоги позивачки, посилався на норми Конституції ст. 47 «кожен має право на житло». Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільно користуватися житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.
Згідно ст. 150 Житлового кодексу України РСР, громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім’ї, інших осіб.
Згідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім’ї власника будинку належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме: дружина, їх діти і батьки. Членами сім’ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном. ч. 2 с. 405 цього ж Кодексу – член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
За змістом ч. 1 ст. 16 вище вказаного Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового та майнового права та інтересу.
Отже, на підставі вище наведених норм цивільного законодавства, дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядженням своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред’явивши разом з тим одну з вимог про позбавлення права користування житловим приміщенням.
Адвокат Анацький Олег Валерійович представив інтереси клієнта в Охтирському міськрайонному суді Сумської області.
Судом було встановлено, що громадянці «М» на праві приватної власності належить квартира у якій зареєстровано громадянку «Н», що підтверджується довідкою ПП «СІБ» № 140 від 30.01.2017 року. З 2009 року вона не проживає за вказаним місцем реєстрації дана обставина підтверджується актом, складеним ПП «СІБ» від 25.01.2017 року та свідками.
Доказів поважності причин не проживання у квартирі чи домовленості з приводу користування житлом немає. Отже, встановлено, що громадянка «Н» більше року без поважних причин була відсутня та не проживала у квартирі. Оскільки реєстрація місця проживання відповідача перешкоджає позивачу у здійснені нею свого права користування та розпорядження своїм майном, суд на підставі викладеного ст. ст. 16, 319, 321, 383, 405 ЦК України ст. 150,156 ЖК України, керуючись ст. 10, 60, 79, 88, 212-215, 226 ЦПК України виніс заочне рішення по справі № 583/330/17 провадження 2-583/344/17 від 13 березня 2017 року. Суд вирішив позовні вимоги громадянки «М» задовільнити. Визнати громадянку «Н» такою, що втратила право користування житловим приміщенням.