До Хмельницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги звернулася пенсіонерка, інвалід другої групи, з проханням допомогти їй захистити право на житло.
Як розповіла жінка, у 2014 році вона попросила родичку пожити разом, щоб та доглянула її та допомоглапо господарству. Згодом до будинку переїхав ще й чоловік родички. Дозволу на реєстрацію у своєму будинку пенсіонеркасвоїм співмешканцям не надавала. Однак у липні 2015 року, коли її попросили дати згоду на реєстрацію неповнолітньої дитини для виписки з пологового будинку, жінка дізналася, що родичказареєстрована в її будинку.
Після народження дитини стосунки між клієнткою та подружжям погіршилися: пенсіонеркузмусили перебратися до меншої кімнати, самовільно викинули її меблі, фактично обмежили у користуванні кухнею, не допомагали по господарству. Добровільно покинути будинок співмешканці відмовлялися.
Для захисту інтересів клієнтки у Хмельницькому місцевому центрі призначили адвоката Андрія Сітнікова (доручення № 157 від 30.05.2016 року), який підготував позовну заяву про усунення перешкод в користуванні житлом шляхом позбавлення права користування житловим приміщенням та виселення.
У позовній заяві зазначалося, що статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та право власника володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ст. 150 Житлового кодексу України громадяни, які мають у власності будинок, користуються ним і мають право розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд — продавати, дарувати, здавати в оренду. Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом. Згідно зі ст. 383 Цивільного кодексу України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання своєї родини, інших осіб. Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Клієнтка центру — власниця будинку, у якому проживала разом з відповідачами, що зареєстровані за місцем проживання. Водночас відповідачі не є членами сім’ї клієнтки і обмежують її право користування та розпорядження будинком, а вимоги про добровільне виселення з будинку та зняття з реєстрації за місцем проживання ігнорують.
У ході судового розгляду відповідачі проти задоволення позову заперечили. Представник третьої особи — служба у справах дітей Хмельницької райдержадміністрації — в судове засідання не з’явився, направивши заяву про слухання справи за його відсутності, позов просив вважати таким, що не підлягає задоволенню.
Заслухавши думку всіх учасників процесу, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню і 5 жовтня 2016 року прийняв рішення про позбавлення відповідачів права користування житловим приміщенням та їх виселення.