Дмитро приїхав до будинку дружини, щоб побачити свого малолітнього сина Олексія. Однак зустріч не відбулася: Олексій був на подвір’ї, а Дмитро — за межами домоволодіння, і візуальний контакт тривав лічені секунди.
Однак саме цей випадок став підставою для протоколу, у якому вказано, що чоловік, попри волю дитини, наполягав на зустрічі й тим самим спричинив хлопчикові емоційне хвилювання — тобто вчинив психологічне домашнє насильство. Справу передали до суду.
Дмитро не погоджувався з цим, тож звернувся до Черкаського бюро правничої допомоги. Оскільки чоловік — учасник бойових дій, він має право на представництво власних інтересів у суді. Представляти його інтереси доручили адвокату, що співпрацює з системою надання БПД, Сергію Карпову.
Суд першої інстанції розглянув матеріали й дійшов висновку, що інтереси дитини мають бути першочерговими. Він врахував документи соціальних служб і висновки психолога, де йшлося про тривожність дитини та складні емоції, пов’язані зі спілкуванням із батьком. У результаті Дмитра визнали винним у вчиненні домашнього насильства, призначили штраф та зобов’язали сплатити судовий збір.
«Я не погодився з таким рішенням і вирішив його оскаржувати в апеляційному суді. Те, що у нас з дружиною є тривалий сімейний конфлікт не означає, що я винен, а покарання можливе лише тоді, коли доведено конкретне правопорушення в той день», — зазначає Дмитро.
Апеляційний суд переглянув справу і звернув увагу саме на це. Суд зазначив, що у матеріалах немає достатніх доказів того, що в день приїзду було вчинено психологічне насильство. Документи описували загальний емоційний стан дитини, але не підтверджували факт правопорушення в той день. У результаті апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції та закрив справу.
Ця справа у Єдиному державному реєстрі судових рішень: № 703/2120/24