Конституції України закріплено принцип рівності прав і свобод незалежно від будь-яких обставин, зокрема й віку людини. Натомість пенсійний вік стає серйозним бар’єром як для роботодавців, так і для працівників. Особи пенсійного віку прагнуть ще працювати, натомість працедавці доволі часто бажають взяти на роботу молоді кадри та усіляко чинять психологічний тиск на працівників пенсійного віку. Про законність звільнення з роботи у зв’язку із досягненням пенсійного віку, розповідає головний фахівець із зв’язків з громадськістю та пресою відділу надання безоплатної правової допомоги Олександрійського місцевого центру з надання БВПД Руслан Кравченко.
Пенсіонер – це особа, яка отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім’ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених Законом України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування».
Досягнення пенсійного віку не є підставою для звільнення працівника за ініціативою роботодавця. Так згідно з ст. 11 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» від 16.12.1993 р. № 3721, забороняється відмова у прийнятті на роботу та звільнення працівника за ініціативою власника або уповноваженого ним органу з мотивів досягнення пенсійного віку.
Відповідно до Кодексу законів про працю, забороняється дискримінація працівників за віком. Також не передбачені особливості звільнення працівників, які досягли пенсійного віку. Утім, це не забороняє роботодавцю звільнити такого працівника за загальними підставами, передбаченими в Кодексі законів про працю.
Під час дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, встановлені Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Згідно з ст. 5 Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв’язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.
Загальні підстави розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця:
1) зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;
2) виявлення невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи;
3) у разі відмови в наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов’язків вимагає доступу до державної таємниці;
4) систематичне невиконання працівником без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення;
5) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин;
6) нез’явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
7) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
8) появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп’яніння;
9) вчинення за місцем роботи розкрадання (в тому числі дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набрав законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу;
10) призову або мобілізації власника – фізичної особи під час особливого періоду;
11) встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.
Звільнення з підстав, зазначених у п. 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за п. 5 цієї статті 40 КЗпП), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.
Коли все ж можна легально звільнити працівника через досягнення певного віку?
За загальним правилом звільняти за віком працівників заборонено. Але це правило, як завжди, має свої винятки. Їх лише два:
- Право працівника звільнитися у зв’язку з виходом на пенсію гарантовано ст. 38 КЗпП. Ця причина вважається трудовим законодавством настільки поважною, що роботодавець повинен звільнити працівника саме в той строк, про який він просить. Для оформлення звільнення з цієї причини достатньо перевірити факт досягнення пенсійного віку. Законодавством не встановлено строків між отриманням особою права на пенсію і звільненням за власним бажанням працюючого пенсіонера.
- Можливість звільнення посадових осіб органів місцевого самоврядування, які досягли граничного віку перебування на службі, такий вік становить 65 років. Тобто при досягненні зазначеного віку у роботодавця є законна підстава звільнити працівника.
Дізнайтеся більше про надання безоплатної правової допомоги: https://linktr.ee/legalaid.gov.ua