Пані Марина, евакуйовуючись з двома дітьми з Маріуполя, загубила судовий наказ про стягнення аліментів. Облаштовуючи життя у Києві вона вимушена економити, отож вирішила домогтися відновлення сплати аліментів від колишнього чоловіка.
Для цього жінка звернулася до Київського бюро правової допомоги №8 та розповіла головному юристу Артуру Александрову, що до початку повномасштабної війни отримувала аліменти на дітей від колишнього чоловіка. Зокрема, підприємство, де він працював, щомісяця перераховувало потрібну суму, проте наразі виплати не нараховують.
Отож, Артур Александров проаналізував документи клієнтки, які підтвердили її розповідь. Зокрема він з’ясував, що судовий наказ про стягнення аліментів не подавався для примусового виконання до органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця, а знаходився на виконанні на підприємстві, де працював боржник, потому був втрачений внаслідок бойових дій у місті. Жінка намагалася самостійно звернутися до суду, щоб отримати дублікат судового рішення, але її заява була залишена без розгляду через невідповідність поданих матеріалів процесуальним вимогам.
Перш за все, юрист зробив правову оцінку необхідних для підтвердження заяви доказів, а саме копії звернення стягувача до роботодавця про прийняття до виконання виконавчого документа, копії судового наказу та інших документів. Далі він підготував додатковий запит та визначив питання підсудності з урахуванням розпорядження Верховного Суду щодо її зміни.
І вже потому, Артур Александров склав клієнтці заяву про видачу дублікату виконавчого документа до районного суду Дніпропетровська.
Розглянувши отриману заяву, суд приділив увагу наступним процесуальним питанням:
- виконанню заявником обов’язку щодо доведення обставин, які мають значення для справи і на які заявник посилається як на підставу своїх вимог (ст. ст. 12, 81 ЦПК України);
- обов’язковості рішення до виконання (ст. 129-1 Конституції України);
- принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії»).
Всебічно дослідивши усі обставини справи та письмові докази, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою, суд дійшов до висновку про наявність об’єктивних підстав вважати, що заява про видачу дублікату виконавчого документу (судовий наказ) підлягає задоволенню, оскільки є підстави вважати, що його дійсно було втрачено та він на примусовому виконані не перебуває.
Посилання на повний текст судового рішення: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104809992