До Томашпільського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги звернувся громадянин Іван для отримання безоплатної вторинної правової допомоги по питанню позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів щодо свого батька. Після ознайомлення з поданими документами, особа була визначена, як категорія осіб, що мають право на безоплатну вторинну правову допомогу відповідно до пункту 2 ч.1 статті 14 ЗУ «Про безоплатну правову допомогу».
Для представництва інтересів клієнта громадянина Івана у Вінницькому міському суді Вінницької області було призначено адвоката системи БВПД Совгиру Людмилу Вікторівну.
При зустрічі з адвокатом клієнт повідомив, що його рідний батько вже багато років не приймає участі у його вихованні, не бажає спілкуватися та контактувати з ним, а також не допомагає матеріально. Одночасно з цим, клієнт розповів, що у 2009 році його мати захворіла на онкологічне захворювання, тривалий час лікувалась, але померла. Після смерті матері гр. Іван залишився проживати з дідусем та бабусею, проте дуже хотів та сподівався, що його батько забере його до себе на постійне проживання, буде дбати про нього до досягнення ним повноліття.
Під час слухань справи адвокат Совгира Людмила Вікторівна зазначила, що відповідно до Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, яка знайшла своє відображення і в Конвенції ООН про права дітей від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789 ХІІ) дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі – в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір`ю.
Також, згідно із ч. 2 ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Відповідно до ст. 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Частиною третьою ст. 181 СК України встановлено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Відповідно до ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Адвокат Совгира Л.В. щодо позбавлення батьківських прав в судових засіданнях наголосила, що в абзаці 2 п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Рішенням Вінницького міського суду від 23.08.2019 року позов гр. Івана про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів задоволено частково – стягнено аліменти на користь позивача, в решті позову відмовлено.