Наша держава завжди ставила в пріоритет забезпечення захисту та рівного доступу до медицини всіх верств населення незалежно від їх соціального статусу та типу хвороби. Дане положення чітко зазначене в Конституції України, цивільному законодавстві та ще у низці законів, інформативно-правових актів. Носії таких захворювань, як ВІЛ та СНІД, мають потребу в додатковому та особливому захисті прав, наданні спеціальних соціальних гарантій.
Незважаючи на спад вищезгаданих захворювань в переважній більшості країн світу, ситуація в Україні залишається незмінною, спостерігається динаміка по фіксуванню та збільшенню даного типу захворювань. У цій ситуації принципово важливо роз’яснити особам, які щойно дізналися про наявність у себе ВІЛ-статусу про перелік прав та види їх гарантій, які надаються державою у зв’язку із наявністю у громадянина такого типу захворювання.
Спеціальним законодавчими актами є «Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ» і Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 10.07.2013 року № 585 «Про порядок організації медичної допомоги хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД».
Вони визначають такі правові гарантії для осіб з ВІЛ статусом:
- право на безперешкодне ознайомлення з інформацією про стан свого здоров’я, що зберігається в закладах охорони здоров’я;
- право бути поінформованими про послуги із забезпечення необхідної їм психологічної, соціальної та правової підтримки й за бажанням одержати таку підтримку у спосіб, що не зумовить розкриття їх ВІЛ-статусу;
- право на отримання безоплатної медичної допомоги в державних і комунальних закладах охорони здоров’я;
- право на отримання антиретровірусної терапії на безоплатній основі відповідно до вимог галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я з ВІЛ-інфекції.
Звертаємо вашу увагу, що особам з ВІЛ-статусом забезпечені гарантії щодо захисту цивільних та трудових прав. Так, звільнення з роботи, відмова у прийнятті на роботу, відмова у зарахуванні до освітніх закладів, прийомі в медичних закладах, органах соціальної опіки й піклування та соціальних службах, а також відмова у наданні медичної допомоги та соціальних послуг, обмеження інших прав людей, які живуть з ВІЛ, на підставі їх ВІЛ-позитивного статусу, а також обмеження прав їхніх рідних і близьких на цій підставі – забороняється.
Також варто знати, що особливий соціальний захист гарантує держава дітям, у яких виявлено ВІЛ або СНІД захворювання.
Відповідно до Постанови КМУ «Про розмір щомісячної державної допомоги ВІЛ-інфікованим дітям і дітям, які страждають на хворобу, зумовлену ВІЛ», сім’ям з дітьми призначається щомісячна державна допомога у розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ця допомога перераховується на особовий рахунок в установі банку одного з батьків або законних представників дитини, або на особовий рахунок дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, які виховуються в державних установах за письмовою заявою батьків або законних представників дитини до якої додається копія свідоцтва про народження дитини.
Згідно Наказу МОЗ України, інших міністерств та відомств №740/1030/4154/321/614а від 23.11.2007 року «Про заходи щодо організації профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини, медичної допомоги і соціального супроводу ВІЛ-позитивних дітей та їх сімей» держава бере на себе зобов’язання за рахунок бюджетних коштів забезпечувати дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями, адаптованими молочними сумішами.
Слід зазначити, що особам, які мають статус ВІЛ або СНІД захворювання необхідно пам’ятати про кримінальну відповідальність за свідоме поставлення іншої особи в небезпеку зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, карається арештом на строк до трьох місяців або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років, що передбачено ст. 130 Кримінального кодексу України.
Зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншою невиліковної інфекційної хвороби особою, яка знала про те, що вона є носієм цього вірусу, карається позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.
Якщо вищезазначені дії вчинені щодо двох чи більше осіб або неповнолітнього, караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
Умисне зараження іншої особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років.
З усього вищесказаного можна зробити висновок, що державою створені певні юридичні гарантії, які мають за мету подолання дискримінації щодо людей із ВІЛ-позитивним статусом, що в цілому, у майбутньому, створить позитивну динаміку для зменшення розповсюдження ВІЛ та СНІД, та повну адаптацію в соціумі людей з наявним видом захворювання.
Консультацію підготувала головний юрист Броварського бюро правової допомоги Аліна Бобильова.