До Коломийського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі – Центр) звернулася громадянка М., яка є особою з інвалідністю по зору другої групи з питанням щодо визнання права власності на земельну ділянку. Жінка пояснила, що після смерті матері залишилася земельна ділянка площею 0,8589 га, яка призначена для ведення селянського господарства і знаходиться в урочищі «Теплиці» на території Торговицької сільської ради Коломийського району Івано-Франківської області.
В ході розмови вияснилось, що громадянка М. звернулася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з посиланням на те, що спадкоємець не надала оригінал документів, який посвідчував би право власності спадкодавця на належну їй земельну ділянку. Працівники Центру прийняли рішення про необхідність звернення до суду, та призначили адвоката Жичицьку Світлану Романівну, яка проаналізувавши матеріали справи, підготувала позовну заяву до Городенківського районного суду.
Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного. Відповідно ст. 1223 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. Згідно спадкового законодавства прийняття спадщини – це: постійне проживання разом з спадкодавцем на час відкриття спадщини або подання спадкоємцем, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Довідкою виданою виконавчим комітетом сільської ради стверджено, що на момент смерті була зареєстрована та проживала разом з покійною матір’ю, а тому вважається такою, що прийняла спадщину за заповітом. Копіями Витягів з Державного земельного кадастру про земельну ділянку стверджується, що кадастровий номер земельних ділянок площею 0,8589га, які згідно Державних актів належить матері клієнта. Згідно до ст. 392 ЦК України – власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відповідно до ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Передбачених підстав неправомірності набуття клієнтки права власності на земельну ділянку судом не встановлено, тому суд вирішив, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Ця справа в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://surl.li/twer