25 вересня 2015 року до Рівненського місцевого центру звернулася пані Ірина (ім’я жінки змінене) з питанням визнання бездіяльності Кабінету Міністрів України неправомірною, зобов’язання здійснити перерахунок компенсаційної виплати працездатній особі для догляду за інвалідом І групи у розмірі не меншому від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Місцевий центр видав доручення за №017/2-0000111 на здійснення представництва інтересів в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами адвокатові Аллі Філатовій.
З моменту видання доручення до винесення остаточного рішення у справі пані Ірини адвокат пройшла всі судові інстанції нашої держави. І тільки 14 грудня минулого року Верховний суд України, розглянувши касаційну скаргу, направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Зокрема, у своїх позовних вимогах пані Ірина просила:
– визнати неправомірною відмову Управління соцзахисту населення Здолбунівської РДА, Департаменту соцзахисту населення Рівненської ОДА та Міністерства соціальної політики України щодо виплати їй компенсації для догляду за інвалідом 1 групи у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
– зобов’язати Управління соцзахисту населення Здолбунівської РДА нараховувати та виплачувати їй компенсаційну виплату працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за інвалідом 1 групи, в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого в законах України про Державний бюджет на відповідний рік, починаючи з дня подання позову до суду до обмеження чи припинення права на таку компенсаційну виплату;
– зобов’язати Управління соцзахисту населення Здолбунівської РДА здійснити перерахунок та виплатити їй недораховану компенсаційну виплату як працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за інвалідом 1 групи, за минулі періоди в розмірі 58 тис. 786 грн 61 коп.;
– стягнути солідарно з усіх трьох відповідачів на її користь моральну шкоду в розмірі 20 тис. грн.
Під час судового розгляду було встановлено, що згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Згідно з ч.8 ст.7 Закону України «Про соціальні послуги», фізичним особам, які надають соціальні послуги, призначаються і виплачуються компенсаційні виплати в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 року №558 затверджений Порядок призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги (далі за текстом – Порядок), яким передбачено, що непрацюючим фізичним особам, які постійно надають соціальні послуги громадянам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам, хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги (крім осіб, що обслуговуються соціальними службами), призначається щомісячна компенсаційна виплата.
Відповідно до пункту 2 Порядку компенсація призначається з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб фізичним особам, які надають соціальні послуги інвалідам I групи, і становить 15 відсотків від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, під час судового процесу було встановлено, що пані Ірина здійснює догляд за своєю матір’ю, яка є інвалідом 1 групи, та отримує з 18 червня 2008 року до 2 вересня 2017 року щомісячну грошову компенсацію (проіндексовану) в розмірі 16 грн 16 коп. на підставі постанови Кабінету Міністрів України №832 від 26 липня 1996 року «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян», що не заперечується відповідачем.
Сума цієї виплати є значно нижчою за прожитковий мінімум, встановлений законами України на відповідний бюджетний рік.
Відповідно до положень ст.8 Конституції України, Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Частина третя ст.46 Конституції України визначає, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ураховуючи очевидну невідповідність постанови Кабінету Міністрів України №832 від 26 липня 1996 року в частині розміру соціальної виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за інвалідом I групи, нормам Конституції України до застосовування підлягають норми Конституції України як норми прямої дії, які мають найвищу юридичну силу, зокрема і над законами України та постановами Кабінету Міністрів.
Під час судового розгляду суд встановив, що ігнорування таких доводів позивача є порушенням ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, відповідно до якої кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного терміну незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення (рішення Європейського суду з прав людини у справі Пронін про України» від 18 липня 2006 року, рішення у справі «Петриченко проти України» від 12 липня 2016 року).
Окрім того, пані Ірина та її мати неодноразово зверталися до органів соціального захисту населення щодо підвищення розміру компенсації, однак кожного разу отримували відмову у здійсненні відповідного перерахунку компенсації.
Враховуючи усі наведені у справі докази, Здолбунівський районний суд позов пані Ірини задовольнив частково; позовні вимоги про перерахунок та виплату недорахованої компенсаційної виплати за період з 1 жовтня 2012 року до 27 квітня 2015 року залишив без розгляду; визнав протиправними дії Управління соцзахисту населення Здолбунівської РДА щодо відмови у виплаті компенсації як працездатній особі, що не працює і здійснює догляд за інвалідом 1 групи, у розмірі, не нижче від прожиткового мінімуму та зобов’язав установу нараховувати та виплачувати пані Ірині компенсаційну виплату не нижче від прожиткового мінімуму, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на відповідний рік», починаючи з 28 квітня 2015 року з урахуванням раніше виплачених сум.
Так, враховуючи перебіг справи, можна стверджувати, що наполегливість пані Ірини та професійний підхід адвоката, що співпрацює з системою безоплатної правової допомоги, Алли Філатової довели, що норми Конституції України – це норми прямої дії, а не прості директиви на папері.