Чи є сенс повідомляти про те, що ви стали потерпілою чи свідком сексуального насильства? Завідувачка сектору «Дніпровське бюро правової допомоги № 3» Дніпровського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Ірина Бойко відповідає: “Однозначно так! Адже такі дії завдають шкоди не тільки фізичному здоров’ю потерпілій особі, але й шкодить її психологічному стану”. Тому мовчати про такі події не варто. Тим більше, чекати чи сумніватися. Особі, потерпілій від насильства, варто діяти одразу та швидко, щоб кривдник не залишився безкарним.
“Місце жінки — на кухні”, “чоловіки не плачуть”, “дівчата люблять квіти”, “рожевий не для хлопчиків”, “у дівчинки має бути довге волосся”, “хлопчики граються в машинки” — такі фрази ми звикли чути з дитинства, але до чого вони можуть призвести? До розмежування ознак за статтю, а в подальшому — до ворожості через інакшість та насильства за ознакою статі, наприклад, нанесення тілесних ушкоджень, сексуальне насильство та навіть зґвалтування.
Варто розрізняти, сексуальне насильство — злочин, який полягає у вчиненні будь-яких насильницьких дій сексуального характеру, не пов’язаних із проникненням в тіло іншої особи, без добровільної згоди потерпілої особи. Зґвалтування — статеві зносини із застосуванням фізичного насилля, погрози чи з використанням безпорадного стану потерпілої особи без її добровільної згоди. Про факт вчинення таких правопорушень варто повідомити до відділу поліції за територіальною підслідністю, тобто за територією вчинення кримінального правопорушення та органами, уповноваженими на розслідування цих правопорушень.
У ситуації, коли потрібна невідкладна допомога працівників поліції, необхідно:
1) зателефонувати на номер скороченого екстреного виклику “102” до оператора Call-центру Національної поліції (безкоштовний зі стаціонарних та мобільних телефонів) та у разі необхідності на екстрений номер служби швидкої допомоги “103”;
2) у момент виклику чітко, розбірливо повідомити своє прізвище, ім’я, по батькові, адресу перебування та причину виклику поліції: детально описати події, які саме протиправні дії були вчинені;
3) якщо особа не може назвати точну адресу, необхідно назвати орієнтири, наприклад, назви магазинів, установ чи підприємств, які знаходяться поряд тощо;
4) виклик буде прийнято та зареєстровано оператором та направлено групу реагування патрульної поліції найближчого відділення поліції;
5) або ж зв’явитися особисто та написати відповідну заяву про вчинення кримінального правопорушення у відділенні органів поліції.
До моменту прибуття співробітників поліції варто:
- залишатися на місці скоєння злочину;
- не чіпати нічого руками (не викидати/не переставляти/не прибирати/не знищувати речі), так як це може завадити в подальшому слідству;
- зберегти одяг, інші речі, які були задіяні при скоєнні злочину, тобто все, що може бути визнано слідством речовими доказами по кримінальній справі.
Для виявлення даних про статеві зносини, які мали місце, а також встановлення тілесних ушкоджень, що вказують на насильницьке вчинення статевого акту, призначається судово-медична (акушерсько-гінекологічна) експертиза потерпілої особи. З її допомогою визначають:
- наявність факту статевих зносин (проникнення в тіло потерпілої особи);
- наслідки зґвалтування (зараження венеричною хворобою, вагітність, ступінь тяжкості тілесних ушкоджень).
Тож, для підтвердження відсутності згоди постраждалої особи необхідно максимально зберегти усі докази задля подальшого проведення експертизи. Адже, якщо хоча б одна обставина буде прибрана, вірогідність винного уникнути відповідальності значно зростає. І хоча проходження через процес доказування морально важкий, однак це дуже важливо заради уникнення повторних випадків таких правопорушень з боку кривдників.
Варто також звернути увагу, що насильство за ознакою статі може бути психологічним, яке відображається у образах словами, погрозах, приниженні, переслідуванні, залякуванні, інших діях, якщо вони спричинили у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, викликали емоційну невпевненість або завдали шкоди психічному здоров’ю. Наприклад, цькування робітника з боку начальства, примушування до певних дій сексуального характеру.
Легкі ніби залицяння у маршрутці до дівчини, недоречні коментарі щодо форм тіла з сексуальним підтекстом, швидкоплинучі дотики до тіла з боку незнайомця на вулиці — це теж можна віднести до насильства за ознакою статі. Про це постраждалим досить часто соромно розповідати, вони замикаються в собі та мовчать, але на таке треба звертати увагу і присоромлювати треба саме того, хто вчиняє такі дії. Для цього оточуючі не мають боятись бути свідками та фіксувати технічними приладами дані події, не бути байдужими та виконувати свої громадські обов’язки.