Буває, що дитина народилася в одній країні, а згодом через різні обставини разом з одним із батьків переїжджає жити в іншу. Однак, якщо на це немає добровільної згоди другої сторони – батька (або матері) дитини, справу доводиться вирішувати в суді.
У такій ситуації опинилася й буковинка Світлана. Жінка звернулася по допомогу до системи БПД після того, як її чоловік – Роберто подав до суду позов про повернення їх малолітнього сина з України до Італії.
Річ у тім, що дитина народилася в зареєстрованому шлюбі українки Світлани та італійця Роберто у місті Мілан. Хлопець володіє італійською мовою й від народження зростав у Італійській Республіці. Однак стосунки у батьків не склалися, тому за рішеннями італійського суду в 2019 році був встановлений порядок спілкування матері та батька з дитиною. Так, Світлана отримала право на зустрічі з сином почергово у вихідні дні.
У серпні 2020 року Роберто відвіз дитину до матері. З наступного дня Світлана на телефонні дзвінки вже не відповідала. Тому чоловік звернувся до місцевої поліції з відповідною заявою. Відтак, завдяки знайомим сім`ї – громадянам України, Роберто з’ясував, що Світлана вивезла дитину в Україну. Оригінали італійських документів на дитину залишились у батька, який не давав дозволу на вивіз свого малолітнього сина з Італії.
Роберто вважає, що Світлана (італійський суд розвірвав шлюб між ними у березні 2021 року, а хлопця передав під одноосібну опіку батька) самостійно змінила місце проживання спільної малолітньої дитини і визначила її нове місце проживання в Україні з порушенням його батьківських прав. Тому чоловік звернувся в суд із позовом до Світлани про забезпечення повернення сина до Італійської Республіки на його постійне місце проживання.
Однак Вижницький місцевий центр з надання БВПД після детального ознайомлення з цієї справою доручив адвокату Ігорю Стаднику підготувати відзив на позовну заяву Роберто щодо забезпечення повернення Світланою малолітнього сина до Італійської Республіки.
Адвокат та мати дитини надали письмові заперечення, в яких вказували, що хлопець є громадянином України, в’їзд і проживання в Україні (майже рік), разом зі своєю матір’ю, громадянкою України, здійснено на законних підставах. Дитина в Україні має постійне зареєстроване місце проживання, навчається у школі, де вивчає українську мову та культуру, мовний бар`єр поступово зникає, що свідчить про адаптування хлопця до нових умов проживання. Окрім того, дитина отримує кваліфіковану медичну допомогу сімейного лікаря, регулярно проводяться профілактичні огляди, мати ретельно слідкує за станом здоров`я сина, який є здоровим та фізично розвинутим.
До того ж, дитина прижилась у новому середовищі, має сталі сімейні зв`язки (крім матері є ще дідусь та інші родичі сім`ї), проживає у приватному будинку. У хлопця є окрема кімната, обладнана місцем для навчання і відпочинку. Дитина забезпечена всім необхідним для нормального життя та розвитку. Мама багато часу приділяє синові, навчає його української мови та займається розвитком.
Причина, через яку Світлана разом із малолітнім сином змушені були виїхати з Італійської Республіки до України – жорстоке поводження щодо неї та дитини з боку її чоловіка. Це проявлялося як у неодноразовому фізичному насильстві, побоях, так і в економічному насильстві. Зарплата Роберто майже повністю витрачалася на утримання житла, а грошей, які залишалися, не вистачало навіть на найнеобхідніші продукти, тому малолітній син фактично голодував. Тому жінка змушена була навіть звертатися до італійських правоохоронних органів.
Адвокат Ігор Стадник та мати хлопця – Світлана вважають, що дитина прижилася у новому середовищі в Україні, має тісний зв`язок із матір`ю та дідусем, тому повернення сина до його батька в Італію – не доцільне. Адже у разі примусової зміни укладу життя малолітньої дитини та її повернення до Італійської Республіки існуватиме серйозний ризик заподіяння дитині фізичної або психічної шкоди.
Зважаючи на наведені докази, Вижницький районний суд відмовив Роберто у задоволенні позову про забезпечення повернення його малолітнього сина до Італійської Республіки.
Ця справа в Єдиному державному реєстрі судових рішень
https://reyestr.court.gov.ua/Review/101621027
Коментує адвокат Ігор Стадник, який співпрацює з системою БПД
За яких обставин суд має право відмовити у поверненні дитини до місця постійного проживання?
У Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей 1980 року визначено вичерпний перелік таких обставин:
– якщо під час розгляду справи суд виявить, що заявник фактично не здійснював права піклування на момент переміщення або утримування;
– заявник дав згоду на переміщення або утримання, або згодом дав мовчазну згоду на переміщення або утримання;
– існує серйозний ризик того, що повернення поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку;
– з моменту переміщення минуло більше року і дитина прижилася у новому середовищі;
– повернення дитини не допускається основними принципами запитуваної держави в галузі захисту прав людини й основних свобод (стаття 20).
Мовчазна згода: як це розуміти?
Про мовчазну згоду можуть свідчити відсутність заперечення піклувальника проти переміщення або утримання дитини в іншій країні протягом усього часу до звернення із заявою про повернення дитини.
Що саме може свідчити про те, що дитина прижилася у новому середовищі?
Про це можуть свідчити такі факти:: дитина відвідує дошкільний навчальний заклад – садок, відвідує різноманітні гуртки, за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв’язки, зміна мови спілкування та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини тощо.