Адвокат Оксана Вітязь, яка співпрацює з Хмельницьким місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги, у суді довела, що через бездіяльність Кабінету Міністрів України син її клієнта, учасника АТО,позбавлений державної підтримки для здобуття ним вищої освіти.
До Хмельницького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги звернувся громадянин, учасник АТО, за консультацією щодо права учасників бойових дій та їхніх дітей на державну підтримку для здобуття вищої освіти. Чоловік розповів, що його син навчається в Національній академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького на платній основі. Коли ж він звернувся до адміністрації ВНЗ з проханням звільнити сина від плати за навчання, йому відмовили, аргументувавши відсутністю відповідної державної цільової програми.
Водночас, відповідно до статті 12 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ, держава забезпечує учасникам бойових дій, зазначеним уп. 19 ч. 1 ст. 6 цього Закону, та їхнім дітям, у тому числі тим, які навчаються на денній формі навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, державну цільову підтримку для здобуття професійно-технічної та вищої освіти у державних та комунальних навчальних закладах.
Взявши до уваги зазначену норму Закону, у місцевому центрі чоловікові призначилиадвоката Оксану Вітязь (доручення від № 137 від 23.12.2015 року). Захисниця підготувалаадміністративний позов до суду про визнання бездіяльності і відмови неправомірними та зобов’язання вчинити дії. Відповідачами у позові стали Кабінет Міністрів України таНаціональнаакадемія Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницького
Розглянувши справу, Хмельницький окружний адміністративний суд своєю постановою від 26 травня 2016 року позов частково задовольнив. Було визнано бездіяльність Кабінету Міністрів України, який не розробив та не затвердив державну цільову програму підтримки учасників бойових дій та їхніх дітей, дітей, один із батьків яких загинув у районі проведення антитерористичних операцій, бойових дій чи збройних конфліктів або під час масових акцій громадянського протесту, дітей, зареєстрованих як внутрішньо переміщені особи, для здобуття ними професійно-технічної та вищої освіти. Суд також визнав протиправним незатвердження Кабінетом Міністрів порядку і умов надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти.
Крім того, суд зробив висновок, що Кабінет Міністрів України не виконав вимоги Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ (далі — Закон) щодо розроблення державної цільової програми в строк, передбачений пунктом 2 Прикінцевих положень вказаного Закону. Аргументуючи своє рішення, суд зазначив, що така бездіяльність з боку Уряду України була предметом розгляду Європейського суду з прав людини (справа “Суханов та Ільченко проти України”) і кваліфікована як порушення майнового інтересу заявника, передбаченого ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 51-56). Аналогічну правову позицію Європейського суду з прав людини викладено й у справі “Будченко проти України”, в якій Суд вказав, що Уряд України повинен запровадити правові механізми для реалізації прав громадян на соціальні пільги, у тому числі й ті, на які мав право заявник.
Однак системний аналіз положень ч.1 ст. 2 та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України в кореспонденції з приписами ст. 6 Конституції України, якою закріплений принцип розподілу державної влади, свідчить, що суд не може перебирати на себе функцій суб’єкта владних повноважень для реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб’єкта. Відповідно до Прикінцевих положень Закону № 425-VIII повноваження щодо розроблення та затвердження державної цільової програми належать виключно Кабінету Міністрів України. Такі повноваження є дискреційними та пов’язуються з вчиненням Кабінетом Міністрів України сукупності дій, які перебувають поза межами перевірки судом у цій справі, а тому суд не може зобов’язати відповідача вчинити вказані вище дії. Іншими словами, розроблення та затвердження державної цільової програми належить до компетенції Уряду.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України. Оскільки Кабінет Міністрів України не затвердив порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття професійно-технічної та вищої освіти, відсутнє державне замовлення для підготовки студентів за кошти державного бюджету, суд не побачив підстав для задоволення позовних вимог щодо визнання протиправною відмовита зобов’язання Національної академії Державної прикордонної служби України імені Б. Хмельницькогозвільнити від оплати за навчання як дитину учасника бойових дій сина клієнта.
Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 31.08.2016 року апеляційна скарга Кабінету Міністрів України залишена без задоволення, а постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 26 травня 2016 року — без змін.
Зараз справа перебуває на розгляді у Вищому адміністративному суді України.