Сімейним кодексом України передбачено право батьків, як в шлюбі, так і після його розірвання, визначати з ким із них проживатиме дитина. Важливо зазначити, що дитині також надається право обирати з ким з батьків вона бажає проживати. Це право надається по досягненні нею 14-років. Проте, якщо до досягнення дитиною 10-років її думку не враховують, то при досягненні нею даного віку, батьки за спільною згодою визначають її місце проживання з обов’язковим урахуванням думки дитини. Саме в даному віці, на думку законодавця, дитина вже усвідомлює свою прив’язаність до одного з батьків, та може самостійно визначитися зі своїми бажаннями.
До Томашпільського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги звернулася пані Ольга. Для представництва інтересів особи у Могилів – Подільському міськрайонному суді Вінницької області клієнтці був призначений державний адвокат Войткова-Головенко Юлія Василівна.
При час зустрічі з адвокатом пані Ольга повідомила, що у 2014 році між нею та її колишнім чоловіком-громадянином Іваном було розірвано шлюб. В шлюбі у них народився син, який після розірвання шлюбу залишився проживати з нею, проте до теперішнього часу вони з колишнім чоловіком не дійшли згоди щодо місця проживання дитини.
Пан Іван звернувся до суду із позовом про визначення місця проживання дитини разом з ним, мотивуючи це тим, що він піклується про дитину, платить аліменти, офіційно працевлаштований, а пані Ольга не має постійного доходу, є інвалідом ІІ- групи і за станом здоров’я не може виховувати дитину. Син мешкає у квартирі, яка не облаштована усім необхідним для його розвитку та скаржиться йому на погане ставлення до нього зі сторони матері.
В судовому засіданні адвокат Войткова-Головенко Ю.В. наголосила що пані Ольга ніколи не чинила будь-яких перешкод в спілкуванні пана Івана з їх малолітнім сином, а навпаки прикладала всі зусилля для того щоб між батьком і сином були нормальні відносини. Адвокат також зазначила, що обвинувачення пана Івана відносно того, щодо неможливості за станом здоров’я її клієнткою займатися вихованням сина є необґрунтованими, а її захворювання ніяким чином не впливає на відношення до сина.
Адвокат повідомила, що відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 “Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім’ю України“, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов’язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
Також, відповідно до Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір’ю.
Вирішуючи спір про визначення місця проживання дитини, суд врахував вказані вище докази наведені адвокатом Войтковою-Головенко Ю.В., які підтвердили, що пані Ольга забезпечує дитину належними умовами для її розвитку, зміст рішення виконавчого комітету Могилів-Подільської міської ради Вінницької області, яким визначено місце проживання малолітнього та з урахуванням положень Декларації про права дитини, ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову.