Життя непередбачуване і тому часто трапляються ситуації, коли люди миттєво та безслідно зникають на довгі роки. Щоб усунути юридичну невизначеність, яка спричинена тривалою відсутністю фізичної особи, закон передбачає створення особливого юридичного статусу для такої особи – визнання її в судовому порядку безвісно відсутньою.
До Броварського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги звернулася пані Людмила. Фахівцям центру жінка розповіла, що близько 20 років тому її син зник та знаходиться в державному розшуку. Оскільки жінка пенсійного віку та проживає одна, вона не в змозі сплачувати у повному обсязі плату за комунальні послуги та не може отримати субсидію у зв’язку з тим, що син зареєстрований разом з нею.
Розібратись у цій справі та допомогти клієнтці взялася адвокатка Марина Скопич.
Як розповіла мати «зниклого сина» в 2010 році за останнім місцем роботи сина стався інцидент, після якого він зник та в подальшому відносно нього було відкрите кримінальне провадження. У 2015 році на адресу місця проживання жінки прийшов лист від друга сина, в якому зазначалося, що вони разом перебували в зоні АТО в Іловайську, та після обстрілу авто, в якому знаходився син пані Людмили, знайдений тільки його натільний жетон. Жінка неодноразово зверталася до Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Міністерства оборони України, Штабу Антитерористичного центру, однак жодної інформації про місце перебування сина не отримувала. У 2020 році рішенням суду сина пані Людмили визнано безвісно відсутнім з 2015 року.
Вивчивши усі обставини цієї історії та зібравши необхідні документи Марина Скопич подала до суду заяву про оголошення особи померлою.
Розглянувши в судовому засіданні усі матеріали справи – суд ухвалив рішення: заяву задовольнити та оголосити особу померлим від дня набрання законної сили рішенням суду.
Довідково:
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Цивільного кодексу України фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, – протягом шести місяців.
Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», на відміну від факту смерті особи, який встановлюється судом за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин, громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, зазначених у ст. 46 Цивільний Кодекс України, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина, коли немає доказів про факт його смерті. У цих справах суд визнає днем смерті громадянина, оголошеного померлим, день його гаданої смерті, якщо він пропав безвісти за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, а в інших випадках днем смерті вважається день набрання законної сили рішення суду про оголошення громадянина померлим.
Ця справа в Єдиному державному реєстрі судових рішень:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/103191079