назад

Жінці не хотіли видавати свідоцтво про смерть сина, бо хлопець помер на тимчасово окупованій території АР Крим

Мешканці тимчасово окупованих територій України, як ті, хто там проживає нині, так і внутрішньо переміщені особи, котрі змушені були виїхати в інші регіони нашої держави, часто зіштовхуються з проблемами оформлення різних важливих документів. Серед них, наприклад, реєстрація смерті рідних та близьких або ж народження дитини. Це, в тому числі, може стати перепоною для оформлення спадщини чи отримання різних соціальних допомог. Адже ті «документи», які видають на окупованій території, не мають юридичної сили та не визнаються на території України. Ця історія про те, як заступник начальника відділу Березнівського бюро правової допомоги домоглася встановлення факту смерті на території Криму.

  До Березнівського бюро правової допомоги звернулась пані Олена (ім’я змінено). Жінці потрібна була правова допомога для встановлення факту смерті її сина на території АР Крим.

Клієнтка просила допомогти підтвердити факт смерті її сина на території АР Крим. Пані Олена розповіла, що її син помер ще в квітні 2014 року у зв’язку з руйнуванням головного мозку та відкритою черепно-мозковою травмою. Згідно свідоцтва про смерть, виданого виконавчим комітетом Окунівської сільської ради Чорноморського району Автономної Республіки Крим вказано, що місцем смерті є Автономна Республіка Крим, Чорноморського району село Краснопільськ.

Жінка мала всі необхідні документи, що підтверджували факт смерті сина. Однак, коли пані Олена звернулася до Березнівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Рівненській області щодо реєстрації смерті свого покійного сина, щоб отримати свідоцтво про його смерть, їй відмовили. Послалися на те, що відсутні підстави для державної реєстрації смерті та видачі свідоцтва про смерть українського зразка відповідно до законодавства України на підставі, наданих заявницею, документів. Тобто, за нинішніх обставин, пов’язаних із окупацією Криму, таке свідоцтво є недійсним документом для українських органів реєстрації актів цивільного стану.

Здійснювати складення процесуальних документів та представництво інтересів клієнтки в суді наказом Сарненського місцевого центру з надання БВПД  призначено заступника начальника відділу «Березнівське бюро правової допомоги» — Юлію Пахальчук.

       Дії працівника системи БПД:

Складення заяви про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території та представництво інтересів пані Олени в суді на підставі довіреності, виданою Сарненським МЦ .

         Результат:

Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області позов пані Олени задоволено в повному обсязі – встановлено факт, що має юридичне значення, а саме факт смерті сина – громадянина України, місце народження: Україна, місто Березне, який помер в селі Краснопільськ Чорноморського району Автономної Республіки Крим, у віці 16 років.

         Довідково:

Смерть громадянина України підлягає державній реєстрації шляхом внесення запису до Єдиного державного реєстру актів цивільного стану України. Внесення до Реєстру запису про смерть та наступна видача свідоцтва про смерть є підставою для настання правових наслідків смерті, серед яких вступ у спадщину та ін.

Згідно Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року № 52/5 (далі-Правила), підставою для державної реєстрації смерті є:

  • лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024 (далі – лікарське свідоцтво про смерть);
  • фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024 (далі – фельдшерська довідка про смерть).

Вказані документи у випадку, якщо смерть настала на території України, подаються за формою, що затверджена Міністерством охорони здоров’я України. Проте на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополь здійснює ефективний контроль Російська Федерація. На цій території фактично діє юрисдикція та застосовується законодавство Російської Федерації. Тому документи про смерть видаються за формою, встановленою Міністерством охорони здоров’я Російської Федерації, яка не є прийнятною для українських органів реєстрації актів цивільного стану. До того ж, згідно Правил, державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені пунктом 2 цієї глави, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.

Згідно статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупованою територією визначається:

  •  сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;
  • внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;
  •  повітряний простір над територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини.

Керуючись цим та відповідно до листа від 10 січня 2018 року №02/17.5-04-37 отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 9 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

У відповідності до пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до частин першої та другої статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьками, родичами, їхніми представниками або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.

Заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.

Справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду. Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.