Військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях є державною службою особливого характеру, пов’язаною із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров’я і віком громадян України.
Правовий захист військовослужбовців – функція держави. Він передбачає закріплення в законодавчих актах України прав та свобод військовослужбовців, їхніх обов’язків та відповідальності, соціальних пільг і гарантій, а також правовий механізм їх реалізації.
До сектору Володимирське бюро правової допомоги Володимир-Волинського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги почастішали звернення військовослужбовців з приводу звільнення з військової служби під час дії воєнного стану. Про передбачені підстави розповідає завідувач сектору Ірина Лах.
Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов’язки визначаються Законом України «Про військовий обов’язок та військову службу» (далі – Закон), положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Законом передбачено вимоги та підстави, зокрема, щодо призову на військову службу, проходження військової служби та звільнення з військової служби.
Підстави для звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону, у тому числі під час дії воєнного стану в Україні, а саме:
а) за віком – у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі;
б) за станом здоров’я – на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку;
в) у зв’язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання;
г) через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв’язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв’язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров’я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я;
у зв’язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв’язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв’язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров’я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки – у зв’язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Варто зазначити, що військовослужбовці, зазначені у пункті «г» ст. 26 Закону (підпунктах 1-7, 11), за власним бажання можуть продовжувати військову службу за місцем проживання.
За наявності передбачених Законом підстав звільнення можливо на будь-якому етапі проходження військової служби.
Військовослужбовцям, які бажають звільнитися з військової служби, потрібно подати рапорт та документи, які підтверджують підстави звільнення, безпосередньому командиру в порядку підпорядкованості.
Командир після розгляду та задоволення рапорту передає його далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Інколи є випадки, коли командир незважаючи на наявність законних підстав для звільнення з військової служби, відмовляється приймати рапорти про звільнення з військової служби або відмовляється розглядати їх. У разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту безпосереднім командиром, необхідно подати рапорт старшому командиру із поясненням причин такої подачі. І так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями прямих командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
У рапорті на звільнення з військової служби потрібно зазначити:
1) підстави звільнення з військової служби;
2) думку військовослужбовця щодо бажання/небажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
3) погодження на виключення зі списків особового складу військової частини;
4) районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Особи, звільнені з військової служби, зобов’язані у п’ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (військовозобов’язані Служби безпеки України – до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України) за місцем проживання для взяття на військовий облік.