{module gazeta_stat} Очільники адвокатських органів самоуправління продовжують атакувати систему безоплатної правової допомоги, звинувачуючи її в потуранні недобросовісним юристам, забюрократизованості, неефективному витрачанні бюджетних коштів і, головне, одержавленні адвокатури. При цьому вони й досі не спромоглися презентувати альтернативні моделі функціонування БПД, а їхні пропозиції, на думку окремих експертів, є наївними та популістськими. Про те, що насправді приховується за критикою та хто має стежити за добропорядністю та професійністю «безоплатних» правників, розмірковує виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Аркадій БУЩЕНКО.
КАТЕРИНА БЄЛЯЄВА
«У бік БПД лунають безпідставні звинувачення»
— Аркадію Петровичу, інститут безоплатної правової допомоги діє вже не один рік, однак активно критикувати систему почали нещодавно. Як ви вважаєте, що стало підставою для цього?
— Я передбачав певну кризу у відносинах адвокатури й системи безоплатної правової допомоги, однак не думав, що вона розвиватиметься в такий неінтелігентний спосіб. Річ у тім, що БПД, субсидована державою, є досить потужним гравцем на ринку юридичних послуг. Попри критику, цей інститут розвивається досить вдало, чого ніхто не очікував на початку його створення.
На етапі розроблення системи БПД та її становлення керівники адвокатури зайняли досить відсторонену позицію, але зараз, коли успіхи системи є беззаперечними, а її фінансування — чималим, вони намагаються показати, «хто в домі господар». Таке бажання штовхає їх до непривабливих вчинків. У бік БПД лунають безпідставні звинувачення, які не тільки ображають адвокатів, котрі співпрацюють із системою, а й підривають авторитет усієї адвокатської спільноти.
— Але ж критика лунає не від кого-небудь, а від провідних правників країни. Невже меркантильні інтереси вони ставлять вище за власну репутацію?
— Мені важко зрозуміти, що керує в цій ситуації моїми колегами. Дехто з них дійсно є авторитетом в адвокатській спільноті. Складається враження, що вони не досліджували предмет дискусії.
Наприклад, найпоширеніше звинувачення — залежність адвокатів, що співпрацюють з БПД, від держави. Звичайно, оскільки система фінансується за рахунок бюджетних коштів, можемо говорити про те, що адвокат отримує платню від держави. І в будь-якій системі БПД державні кошти є одним з найважливіших елементів. Однак варто прискіпливіше подивитися на структуру взаємодії держави та адвокатів у цій системі.
— Розкажіть про це детальніше, адже, деякі правники взаємодію держави та адвокатури здатні сприймати, як «одержавлення» захисту.
З одного боку, маємо державну інституцію, завданням якої є забезпечити доступну та якісну правову допомогу громадянам, з другого — незалежну професійну спільноту — адвокатуру, члени якої здатні надавати
запитувані послуги. В цьому випадку держава виступає наймачем і оплачує роботу адвоката. Але нічого незвичайного в цьому немає. Мабуть, чи не кожен з моїх колег стикався із ситуацією, коли йому доводилося захищати клієнта, який з тих чи інших причин не міг оплатити його роботу. Тоді з адвокатом розрахувалися батьки, роботодавці, родичі тощо. Чи означає це, що захисник за таких умов відстоює інтереси не підзахисного, а тих, хто оплачує його роботу? Думаю, ні. Така ситуація врегульована правилами адвокатської етики, й інтереси клієнта переважають над інтересами платника. Неможливо наперед виключити, що якийсь адвокат порушить це правило, як і будь-яке інше. Але тоді треба розглядати поведінку захисника в кожному такому випадку й вживати відповідних заходів. Якщо адвокат у справі поставив інтереси держави, яка йому оплачує роботу в системі БПД, вище від інтересів клієнта, він має бути притягнутий до відповідальності, і це є завданням адвокатури.
Для виконання цього завдання адвокатурі не потрібно ставати розпорядником державних фондів. Більше того, становище розпорядника коштів БПД фундаментально впливає на здатність адвокатури виконувати свої завдання. Уявімо ситуацію, коли БПД буде підпорядкована Раді адвокатів України з відповідним спрямуванням фінансових потоків.
Отримаємо іманентний конфлікт інтересів. Адже керівництво НААУ буде протистояти адвокатам як контрагент в угоді. Тобто його інтереси будуть протилежні інтересам адвокатів, котрі співпрацюють із БПД. Навіть незважаючи на технічні та юридичні нюанси, можна побачити абсурдність даної пропозиції. Саме виконання ролі розпорядника держкоштів і буде означати «одержавлення» адвокатури, проти якого нібито бореться керівництво НААУ. Я бачу завдання останнього саме у відстоюванні інтересів адвокатів, у тому числі й фінансових.
«Звинувачення НААУ бумерангом повертаються в адвокатуру й свідчать про її здатність забезпечувати чесноти професії»
— А як же міліцейські чи кишенькові адвокати, про яких не припиняють говорити правники? Хіба це не є результатом державного впливу?
— Хоча такі звинувачення лунають, ще ніхто з ганьбителів не надав доказів негідної поведінки адвоката, який працює в системі БПД. Як тільки докази з’являться, будемо вести розмову предметно.
Ми не можемо виключати, що серед наших колег є ті, хто порушує професійну етику, а
іноді навіть закон. Але це є проблемою не системи БПД, а адвокатури як такої. Тому такі звинувачення НААУ бумерангом повертаються саме в адвокатуру й свідчать про її «здатність» забезпечувати чесноти професії. А саме для цього створюється адвокатура, і саме цього від неї чекає суспільство.
Адвокатська спільнота має виявляти та позбуватися недоброчесних членів. І це аж ніяк не завдання держави чи центрів БПД, які не мають дисциплінарних повноважень щодо адвокатів. За те, щоб у професію потрапляли гідні правники, за рівень їх кваліфікації, за якісну та добропорядну роботу адвокатів відповідає саме НААУ, якій делеговано такі функції. Ось якраз вона і має досліджувати тенденції та причини, вивчати скарги, факти тощо, тобто робити все, аби попереджати і виявляти протиправні вчинки та «викидати» порушників за межі професійної спільноти. Як тільки порушник буде позбавлений права на здійснення адвокатської діяльності, він автоматично опиниться поза системою БПД.
Було б дуже добре, якби замість намагання встановити контроль над державним фінансуванням, керівництво НААУ зайнялося виконанням своїх функцій.
Інший аспект професії, за яку відповідає адвокатура, — належна якість адвокатських
послуг. І тут існує величезна проблема, оскільки я не можу побачити в системі адвокатури механізмів, які на достатньому рівні забезпечували б якість роботи адвоката. А суспільство очікує впевненості, що будь-який член цієї спільноти гарантовано надає послуги, не нижчі від певної мінімальної якості. Інакше який сенс в існуванні цього професійного цеху?
— Але з боку керівників адвокатури лунають докори саме в тому, що система БПД нав’язує адвокатам певні стандарти діяльності.
— Так, дійсно, держава змушена була розробити певні стандарти якості для системи БПД. І така потреба виникла через те, що адвокатура жодних стандартів та механізмів контролю за якістю не має.
Справа в тому, що держава зобов’язана забезпечити безоплатну правову допомогу, і це зобов’язання передбачає не тільки доступність, а і якість такої допомоги.
Оскільки адвокатура не потурбувалася про це, держава мала самотужки забезпечити виконання своїх зобов’язань.
Тому для адвокатів, які працюють із системою БПД, напрацьовано і стандарти, і певні методичні рекомендації, яких вони мають дотримуватися.
Звичайно, було б добре, якби такі стандарти були розроблені адвокатурою. Тоді можна було б бути впевненим, що система БПД не тільки певним чином гарантує якість правових послуг, а й що така якість гарантована також і для тих, хто сам сплачує адвокату за роботу.
Але тут чиниться опір самій ідеї таких стандартів з боку адвокатури. Є захисники, які переконані в тому, що робота адвоката не може регламентуватися жодними стандартами, що це творча робота, не обтяжена жодною стандартизацією. Я згоден з тим, що робота адвоката певною мірою — це творча робота. Але я не згоден з тим, що інші професії не є творчими, а в них стандарти існують, і навіть найбільш талановиті представники цих професій змушені керуватися стандартами. Чи хтось може стверджувати, що робота лікаря чи архітектора не є творчою? Але було б дивно почути від архітектора, що будівельні норми заважають його творчості. Талант у будь-якій професії визначається вмінням якнайкраще діяти в тих обмеженнях, які накладає професія.
Стандарти роботи адвокатів існують у розвинених правових системах. Це не тільки загальні стандарти, а й стандарти роботи в певних галузях права: щодо нерухомості, корпорації, захисту від конкретних обвинувачень. Це товстезні томи інструкцій,
методичних рекомендацій, кращих практик стосовно того, як має вчинити правник у тій чи іншій ситуації. Протягом десятиліть вони напрацьовуються і вдосконалюються адвокатською спільнотою. Ці стандарти не тільки дозволяють об’єктивно оцінювати діяльність правника, а й допомагають у його роботі, а також захищають від необгрунтованих звинувачень.
Гайд-лайни, розроблені в межах системи БПД, набагато скромніші, простіші й можуть сприйматися лише як започаткування певної системи. І мені дивно, чим вони можуть заважати захиснику. Хіба вимога відвідати підзахисного в СІЗО або з’ясувати, чи не піддавався він тортурам, може вплинути на тактику або стратегію захисту? Я вважаю, що ні. Якщо ж якась конкретна вимога заважає комусь працювати, будь ласка, саме її й обговорюймо. Можливо, дійдемо висновку, що цей стандарт дійсно є зайвим або неправильно сформульований. І це буде нормальний процес удосконалення системи якості, а не запереченням зв’язку між адвокатською діяльністю та якістю.
«Діюча модель оплати дозволяє працювати без впливу сторонніх факторів»
— А як бути з адвокатською таємницею?
— Із цим узагалі цікаво. Аби розрахувати заробітну плату, держава вимагає від найнятого нею адвоката надати підтвердження тим фактам, що мають значення для обчислення винагороди. Адвокат має пред’явити процесуальні документи, в чому окремі мої колеги вбачають посягання на адвокатську таємницю. Але я не можу побачити в переліку документів, що вимагаються, будь-яких ознак адвокатської таємниці.
Що таке адвокатська таємниця? Це якась інформація, яка відома тільки клієнту та його адвокату. Її визначення міститься в ст.22 закону про адвокатуру.
Хіба хтось змушує адвокатів переповідати бесіди з клієнтами, подавати приватні записи у справі? Ні! Для розрахунку оплати такі відомості не потрібні, бо вони не доводять фінансово значущих фактів. Від адвокатів вимагають документи, які є публічною інформацією, а отже, жодної таємниці не становлять: рішення судів, процесуальні документи, подані до суду тощо. Тому подібні закиди є просто абсурдними.
— Але ж вони є. Чи не можна заспокоїти спільноту, позбавивши адвокатів необхідності надавати
згадані документи?
— Кількість документів пов’язана із системою оплати роботи адвоката. Коли вона розроблялася, ми дослідили моделі, запроваджені в різних державах, і зупинились на дещо складному, але найбільш об’єктивному механізмі. Він не є найкращим і там є що обговорювати.
Звісно, є моделі набагато простіші. Наприклад, у Нідерландах справи поділені на категорії, за кожну з яких установлена фіксована оплата. Звичайно, це спрощує розрахунок. Однак тамтешні адвокати нарікають на те, що система не враховує особливостей кожної конкретної справи, оскільки справи однієї категорії можуть вирішуватись як кілька годин, так і кілька тижнів. Щоправда, голландці визнають, що при постійній співпраці із системою БПД ця «несправедливість» більш-менш нівелюється.
Чи готові адвокати перейти на простішу систему, яка не враховує особливостей кожної справи, — це питання. І діалог між адвокатурою та державою із цього приводу був би дуже доречним.
Інша модель — погодинна оплата. Але цей підхід одразу був відкинутий, оскільки створює залежність адвоката від його процесуальних опонентів. Тут для розрахунку потрібно було б
отримати довідку про витрати часу. А хто може дати таку довідку? Або суддя, або слідчий, або прокурор. І є велика небезпека, що лояльність адвоката буде одним із факторів, який визначатиме підтвердження витраченого часу і, відповідно, оплату. Також така система дуже вразлива для корупції.
Діюча модель оплати дозволяє працювати без впливу сторонніх факторів. Звичайно, вона може бути недосконалою, однак це питання потрібно обговорювати конструктивно. Завдання НААУ — виявити недоліки та запропонувати свої варіанти.
«Людина, яка отримує правову допомогу безоплатно, отримує й певні обмеження»
— Чи не боїтеся ви позбутися права на заняття адвокатською діяльністю через подібні висловлювання?
— Так, НААУ вже кілька років відзначається модою на покарання за висловлювання поглядів. Але кожен свій аргумент я можу підтвердити та довести в будь-якому суді, тому за долю свого свідоцтва я спокійний. Мої колеги в сусідніх країнах ідуть у в’язниці за свої висловлювання. Мені було б соромно мовчати, побоюючись за своє свідоцтво.
— До речі, про адвокатів. Ще одним закидом, який лунає від критиків БПД, є відсутність реального вибору захисника.
— Це правда. У будь-якій системі БПД немає свободи вибору адвоката. Людина, яка отримує правову допомогу безоплатно, отримує й певні обмеження свого права на вільний вибір захисника. Навіть Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, визначаючи право особи на вільний вибір захисника, робить виняток для адвоката, робота якого оплачується державою.
Інакше жодна система БПД не може працювати. Можна, звичайно, дотримуватися фундаменталістських поглядів і вимагати вільного вибору захисника в будь-якому випадку. Однак такі фундаменталісти можуть першими стати жертвою своїх вимог. Уявімо, що кожен має право безкоштовно отримати допомогу будь-якого адвоката за своїм вибором. Безперечно, і ви, і я схочемо отримати найкращого. За необмеженого вибору «зірки» адвокатури (багато з яких сьогодні наполягають на свободі вибору) десь за тиждень мали б справ на кілька років уперед. Навряд чи вони змогли б упоратись із ними, попри всі свої професійні чесноти. Та й на кілька років треба було б попрощатися з приватною практикою. Водночас на молодого, нікому не відомого адвоката навряд чи був «попит». Це призвело б
до дисфункції та неминучого колапсу системи. Це настільки очевидно, що дивно чути ці аргументи від опонентів БПД.
— Які ще недоліки системи впадають в око правникам?
— Можна навести ще аргумент, що в деяких випадках безоплатна правова допомога надається людям, які навряд чи є бідними. Це правда, таке трапляється і, думаю, буде траплятися.
Це пов’язано з тим, що невідкладна правова допомога у випадку затримання надається будь-якій особі без з’ясування її фінансового становища. Це дуже правильне й прогресивне положення, яке надає праву на захист набагато більшу цінність, ніж тим витратам, яких це потребує.
Тут є два важливі моменти. Така допомога є обмеженою в часі — кілька годин або днів. Після цього вступають у силу загальні норми, за якими має бути з’ясоване фінансове становище затриманої особи. Якщо воно не дозволяє користуватися громадськими фондами, далі допомога за рахунок держави особі не має надаватися.
Якщо громадянину не буде наданий невідкладно адвокат, це заблокує подальше просування справи і втрати від цього значно
перевищать витрати (досить невеликі), які несе суспільство на невідкладну правову допомогу.
«Поділу між платними адвокатами та безоплатниками немає»
— Чи можливе примирення платних адвокатів та «безоплатників»?
— Немає потреби говорити про примирення адвокатів. Адже якогось поділу між платними адвокатами та, як ви зазначили, «безоплатниками» немає. Це уявлення створюється штучно. Всі захисники є представниками єдиної адвокатури. Один і той же адвокат до обіду може бути платним, а по обіді — безоплатним. Система БПД, побудована в Україні, вирізняється великою гнучкістю.
Свого часу обговорювалась модель, за якої частина адвокатів працювала б виключно в системі БПД і не мала б приватної практики. Схожий механізм є, наприклад, в Ізраїлі або Сполучених Штатах. Ця система дуже ефективна, коли йдеться про випадки, що потребують невідкладного захисту.
Від цієї моделі відмовилися свідомо, аби забезпечити більшу незалежність адвокатів, що працюють із системою БПД. Крім того, були сподівання, що адвокатура відповідальніше поставиться до своїх завдань: створить систему забезпечення доброчесності та професійності
членів адвокатської спільноти. На жаль, частину цих функцій змушена брати на себе держава, щоб забезпечити якість правової допомоги хоча б у сфері своєї відповідальності, — де надається безоплатна правова допомога.
Я не можу виключити, що потреби суспільства вимагатимуть модифікації системи БПД на кшталт public defenders offices, що діє в інших країнах.
Але це зовсім не означає «розколу» в адвокатурі, оскільки всі захисники належать до єдиної спільноти.
Інша справа — атака з боку керманичів самоврядних адвокатських органів на керівництво Координаційного центру з надання БПД. Важко прогнозувати, чим вона завершиться. Маю надію, що нічим, оскільки спільноті поки що не вдалось почути, чого вони хочуть. Повторення мантри про «незалежність адвокатури» є недостатнім фундаментом для діалогу.
Які результати отримаємо, якщо пропозиції НААУ будуть утілені в життя? Чи проведено якісь дослідження? Чи враховано міжнародний досвід та світові стандарти? Що дозволило НААУ дійти саме таких висновків? Ці, а також інші цілком логічні запитання поки що залишаються без відповіді.
Що ж стосується керівництва центру, я не думаю, що персональні симпатії та антипатії відіграють якусь роль в їхній діяльності. Центр діє достатньо раціонально, і те навантаження, яке отримала система БПД, не залишає, гадаю, часу на будь-які несуттєві суперечки. Всі розуміють, що іншого виходу, ніж співпраця з адвокатурою, в системи БПД немає. Адже саме адвокати об’єднані в національну асоціацію, яка має забезпечувати систему БПД якісними, професійними, добропорядними фахівцями. Тим паче зараз, коли система починає виходити за межі кримінального процесу.
У цій ситуації запорука успіху не тільки адвокатури (оплатної чи ні), а й правової системи в цілому — в тому, щоб кожен займався своєю справою.
Інформація взята з сайту http://zib.com.ua/
