У травні 2018 року до одного з бюро Менського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги звернувся громадянин М., який є внутрішньо переміщеною особою, з проханням допомогти поновити виплату пенсії, виплата якої йому була припинена з лютого 2018 року у зв’язку із скасуванням дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та прийняттям відповідною Комісією з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам рішення про припинення йому соціальних виплат через відсутність за місцем фактичного проживання. При цьому він зазначив, що на окуповану територію до покинутого місця проживання він не повертався, а їздив на деякий час в іншу країну.
Менським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги для надання допомоги в оскарженні рішення про припинення виплати пенсії було видано доручення адвокату Владиславу Костюченку.
Зібравши відповідний пакет документів адвокат Владислав Костюченко підготував позов до Чернігівського окружного адміністративного суду.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважав на те, що частина перша статті 12 Закону № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» встановлює вичерпний перелік підстав для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб, який розширеному тлумаченню не підлягає.
Пунктом 12 підпунктом 4 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 365 від 08 червня 2016 року (далі – Порядок) соціальні виплати за рішенням комісій або органів, що здійснюють соціальні виплати, припиняються у разі: скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».
Сама-по собі відсутність внутрішньо переміщеної особи за місцем проживання не є підставою для скасування довідки внутрішньо переміщеної особи в зв’язку з поверненням такої особи до покинутого місця постійного проживання.
Згідно з п. 6 Порядку за відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування представник структурного підрозділу з питань соціального захисту населення або робочої групи робить відповідний запис в акті обстеження матеріально-побутових умов сім’ї і залишає внутрішньо переміщеній особі повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів з’явитися до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення для проходження фізичної ідентифікації. Згідно з п. 7 Порядку у разі коли внутрішньо переміщена особа протягом трьох робочих днів не з’явилася до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення, такий підрозділ надсилає їй рекомендованим листом повторне повідомлення про необхідність протягом трьох робочих днів зявитися для проходження фізичної ідентифікації. Водночас структурний підрозділ з питань соціального захисту населення робить запит до Держприкордонслужби щодо виїзду внутрішньо переміщеної особи за кордон, на тимчасово окуповану територію України або до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Отже, для скасування довідки внутрішньо переміщеної особи в зв’язку з поверненням громадянина М. на окуповану територію Управління соціального захисту населення мало отримати відповідні підтверджуючі відомості про повернення позивача на окуповану територію (зокрема, письмову інформацію Держприкордонслужби про перетинання позивачем пунктів пропуску на окуповану територію).
Однак, такі обставини, а саме повернення до покинутого місця постійного проживання, які й стали підставою для винесення рішення про скасування дії довідки не були встановлені та не надано до суду належних та допустимих доказів та відомостей, отриманих в встановленому порядку, про повернення позивача на окуповану територію.
Суд також зауважив, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону № 1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом. Судом встановлено, що виплата пенсії позивачу припинена на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної при райдержадміністрації. Водночас, статтею 49 Закону № 1058-IV такої підстави для припинення виплати пенсії не встановлено.
Суд дійшов висновку, що прийняття рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної при райдержадміністрації, про припинення соціальних виплат та пенсії за віком, а також припинення виплати пенсії позивачу здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2018 року позовні вимоги були задоволені повністю та:
визнано протиправним та скасовано рішення Управління соціального захисту населення про скасування дії довідки від про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи М., у зв’язку з поверненням внутрішньо переміщеної особи до покинутого місця проживання;
визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної при райдержадміністрації в частині припинення виплати щомісячних страхових виплат та виплати пенсії з лютого 2018 року;
зобов’язано відповідне управління Пенсійного фонду України поновити та здійснити виплату пенсії громадянину М. з дати припинення її виплати.
