6 квітня у Києві Женевський центр демократичного контролю над збройними силами (DCAF) і громадська організація «Ла Страда – Україна» (ЛСУ) представили оцінку (висновки та рекомендації) готовності системи кримінального правосуддя України забезпечити виконання зобов’язань, пов’язаних з ратифікацією Стамбульської конвенції (Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами). Серед учасників заходу – експерти міжнародних та українських недержавних організацій, представники державних органів у сфері кримінального правосуддя, зокрема й фахівчині системи безоплатної правової допомоги – начальниця управління комунікацій Координаційного центру Надія Кизицька та директорка Регіонального центру з надання БВПД у м. Києві Оксана Василяка.
Конкретна мета цієї оцінки полягала у вивченні готовності системи кримінального правосуддя втілювати принципи та зобов’язання, пов’язані зі Стамбульською конвенцією, яку Україна підписала у 2011 році і яка готується до ратифікації.
ОСНОВНИЙ ВИСНОВОК ДОСЛІДЖЕННЯ
Реагування системи кримінального правосуддя на насильство по відношенню до жінок та домашнє насильство в Україні є неефективним.
«Серед основних принципів Стамбульської конвенції – підхід, зосереджений на жертві. А основні напрями застосування – захист жертв та переслідування кривдників. Тобто, жертви насильства мають бути захищені, а кривдники – покарані», – зазначила президентка міжнародного жіночого правозахисного руху «Ла Страда – Україна» Катерина Левченко під час презентації дослідження.
Однак, дослідники, які його проводили, виявили три індикатори неефективності, які призводять до безкарності кривдників, а саме:
1) частка випадків насильства над жінками, або домашнього насильства, про які повідомляється в поліцію, є незначною;
Так, за даними звіту про поширеність насильства щодо жінок і дівчат, щороку приблизно 1 млн 850 тис. жінок в Україні віком 15 – 49 років зазнають домашнього насильства. Проте у 2015 році поліція зареєструвала лише 83 тис 740 таких звернень.
2) лише невелика частка цих повідомлених випадків на виході з ланцюга системи правосуддя завершується покаранням винних;
Так, із 1049 випадків зґвалтування, повідомлених у поліцію впродовж 2916 року, за вказаний період було засуджено лише 61 гвалтівника. Ці цифри означають, що з кожних сімнадцяти випадків зґвалтувань, про які було повідомлено в поліцію впродовж року, лише одного кривдника засуджено на виході з ланцюга правосуддя. При цьому жертва і кривдник знають одне одного у ¾ випадків сексуального насильства.
3) більшості з засуджених кривдників присуджено непропорційні або незначні покарання.
…Лише 1/3 осіб із зазначеної вище кількості осіб, засуджених за зґвалтування, отримала покарання у вигляді позбавлення волі (у інших випадках – штраф).
Серед причин такої «вражаючої» статистики, за словами експертів-дослідників найголовнішою є поширені гендерні стереотипи та упередження серед працівників системи кримінального правосуддя.
39% опитаних працівників вважають домашнє насильство особистою проблемою постраждалих
60 % – вважають, що жертви зґвалтування самі відповідальні за те, що з ними сталося
58% – переконані, що більшість випадків повідомлень про домашнє насильство є неправдивими повідомленнями
Серед інших причин, зафіксованих у дослідженні, нестача індивідуальних спроможностей працівників та інституційних спроможностей системи кримінального правосуддя. У першому випадку йдеться про брак інформації і знань стосовно жертв насильства, а також брак технічних навичок, необхідних для розгляду справ щодо насильства стосовно жінок та домашнього насильства. У другому – низька якість наявної практики навчання, відсутність керівних принципів (інструкцій) та процедур реагування представників системи кримінального правосуддя на факти насильства, а також брак відповідно підготованого для цього персоналу.
«Результатом неефективного реагування системи кримінального правосуддя на насильство стосовно жінок та домашнє насильство є те, що кривдники не притягуються до відповідальності за скоєні злочини, а постраждалі стикаються з перешкодами на шляху до справедливості. Це сприяє загальному соціальному клімату практичної безкарності й терпимості до цих негативних явищ, що, у свою чергу, спричиняється до ще більшого поширення насильства в Україні», – застерігають дослідники.
ЩО ПОТРІБНО РОБИТИ? (Підсумкові рекомендації дослідження в контексті імплементації Стамбульської конвенції)
Для покращення реагування системи кримінального правосуддя на насильство стосовно жінок та домашнє насильство необхідні зміни, які:
– посилюватимуть індивідуальні спроможності шляхом розвитку технічних компетенцій та зміни поглядів, які базуються на гендерних упередженнях та стереотипах;
– посилюватимуть інституційні спроможності для підтримки усіх фахівців (поліцейських, прокурорів, суддів) шляхом розробки політик (як навчальних, так і винесення вироків, які стримуватимуть кривдників) і практик (процедур, інструкцій, керівництв), розвитку тренінгових та навчальних програм та спроможностей, а також через організаційну розбудову (кадрове забезпечення, інфраструктура установ системи кримінального правосуддя до потреб жертв насильства, які стосуються конфіденційності та/або безпеки).
Переглянути детальні рекомендації
Надзвичайно важливим, підкреслюють дослідники, є системний підхід до вирішення проблеми насильства, що має на увазі як скоординовану міжвідомчу взаємодію установ у сфері кримінального правосуддя, так й постійне залучення до цієї взаємодії експертів у сфері з числа недержавних та неурядових організацій.
Переглянути дослідження «Практика кримінального правосуддя і насильство щодо жінок» укр. та англ.мовами.
Довідково:
Дослідження DCAF і ЛСУ тривало з квітня 2016 по січень 2017 років та охопило два пріоритети: документування реальної практики кримінального правосуддя в галузі насильства стосовно жінок та домашнього насильства та збір якісних і кількісних даних з широкого кола джерел, придатних для надійного та всебічного аналізу.
Так, в рамках оцінки здійснено: збір даних та статистики за відкритими запитами до державних установ в Україні у сфері кримінального правосуддя (Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, Державної судової адміністрації України, Генеральної прокуратури України, Міністерства соціальної політики України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Координаційного центру з надання правової допомоги); опитування поліцейських прокурорів та суддів; аналіз судових рішень; моніторинг судових засідань; аналіз дзвінків постраждалих на Національну «гарячу лінію» з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та ґендерної дискримінації, що цілодобово підтримується ЛСУ; глибинні інтерв’ю з керівниками та практичними фахівцями системи кримінального правосуддя, адвокатами, які співпрацюють з центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги, представниками громадянського суспільства, експертами у сфері протидії насильству над жінками та домашньому насильству.
NB! Пропонуємо увазі усіх, кому небайдужа тема протидії насильству стосовно жінок та домашньому насильству збірку «ПРОти НАСильства», яка містить оповідання відомих українських авторів про різні види насильства у сім’ї, коментарі психологів та практичні поради юристів щодо протидії насильству в родині. Це медійно-правозахисний проект, що реалізований за підтримки українсько-канадського проекту «Доступна та якісна правова допомога в Україні» у співпраці з Громадським радіо.
Приєднуйтесь до сторінок Координаційного центру з надання правової допомоги у соціальних мережах:
Facebook 
YouTube 
Google+
