Після підписання лізингового договору, клієн
т зрозумів, що його ошукали. Добитися повернення заплачених коштів самостійно він не зміг. Лише завдяки фахівцю місцевого центру з надання БВПД йому вдалося у судовому порядку визнати договір фінансового лізингу недійсним та повернути свої кошти.
До Ковельського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги 08.07.2016 року звернувся громадянин Р. з проханням допомоги йому у визнанні недійсним договору лізингу. Відповідно до документів, які надав клієнт, було підтверджено належність його до категорії суб’єктів права на БВПД, а саме – осіб, які перебувають під юрисдикцією України, якщо середньомісячний сукупний дохід їхньої сім’ї нижчий суми прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого відповідно до Закону України «Про прожитковий мінімум» для осіб, які належать до основних соціальних і демографічних груп населення. 14.07.2016 року було видано наказ № 57-н про надання безоплатної вторинної правової допомоги цій особі.
Справа в тому, що громадянин Р. знайшов у мережі Інтернет оголошення щодо продажу нового міні-трактора Dongfend DF 244 DH (244 E). В ході телефонної розмови йому повідомили, що такий міні-трактор є, коштує він 187 300, 00 грн., і отримати його можна в лізинг.
Громадянину Р. запропонували підписати договір фінансового лізингу. Однак можливості належним чином ознайомитись з ним не надали, оскільки, зі слів менеджера, не мали на це часу, бо чекали інші клієнти.
Повернувшись додому та уважно прочитавши договір фінансового лізингу та додатки до нього, громадянин Р. зрозумів, що його обманули, тому що перед укладенням договору менеджером не було роз’яснено призначення платежу в сумі 23 000 грн., який виявився адміністративним платежем, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов’язані з підготовкою та укладенням договору.
Протягом обіцяних 10 днів предмет лізингу йому так і не був переданий. Не дочекавшись товару, громадянин Р. звернувся до відповідача з претензією щодо неналежного виконання з їхньої сторони договору, однак обґрунтованої відповіді так і не отримав.
Після вивчення змісту документа було з’ясовано, що механізму повернення сплачених коштів він не передбачає, а розірвання договору неможливе без втрати 23 000 грн., що є порушенням прав споживача.
Ковельським місцевим центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги було дано правову оцінку ситуації та видано наказ про надання безоплатної вторинної правової допомоги, яким призначено заступника начальника відділу правової інформації та консультацій Катерину Кукурузу для надання правової допомоги.
Спеціалістом Центру була складена позовна заява про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів.
Відповідно до Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Закон України «Про захист прав споживачів» регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори зі споживачем умови, які є несправедливими.
Згідно з ч. 2 ст. 18 цього ж Закону умови договору є несправедливими, якщо суперечать принципу добросовісності, наслідком якого є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків.
При цьому, перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами наведено в ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», який не є вичерпним.
Однак даним договором не передбачено порядок зміни і припинення дії договору у зв’язку з невиконанням лізингодавцем своїх зобов’язань, що призводить до дисбалансу договірних відносин та недійсності договору фінансового лізингу.
Договір не містить умов про відповідальність лізингодавця. Згідно п. 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір повинен містити: права та обов’язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.
Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання у встановлений спосіб вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.
Ч. 1 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін, або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
На підставі наведеного, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ковелі цивільну справу (№ 159/378516-ц від 10.11.2016 року) за позовом про визнання недійсним договору лізингу та стягнення коштів, Ковельський міськрайонний суд Волинської області вирішив позов задовольнити повністю, тобто, визнати договір фінансового лізингу недійсним, стягнути з відповідача кошти в розмірі 23 000,00 (двадцять три тисячі) гривень, сплачені як адміністративний платіж за даним договором, та на користь держави – судовий збір у сумі 551,20 грн.
