Головний спеціаліст Любешівського бюро правової допомоги Андрій Ковальчук зумів відстояти право клієнтки самостійно виховувати свою дитину.
Головний спеціаліст Любешівського бюро правової допомоги Андрій Ковальчук зумів відстояти право клієнтки самостійно виховувати свою дитину.
До Любешівського бюро правової допомоги за наданням безоплатної вторинної правової допомоги звернулася громадянка А. Під час розмови з клієнткою було встановлено, що стосовно неї Любешівською районною державною адміністрацією Волинської області в особі органу опіки та піклування ініційовано позов до суду про позбавлення її батьківських прав щодо її малолітнього сина, який перебуває у Волинському обласному спеціалізованому будинку дитини ще з грудня 2015 року.
Необхідність позбавлення батьківських прав громадянки А. орган опіки та піклування обґрунтовував висновками комісії про відсутність належних умов для проживання малолітньої дитини у її будинку.
Ковельським місцевим центром прийнято рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги громадянці А. та призначено головного спеціаліста Любешівського бюро правової допомоги Андрія Ковальчука для представництва інтересів особи у суді (наказ №30 від 10.04.2017р.).
Так як клієнтка була відповідачем по справі, фахівцем бюро було підготовлено заперечення на позовну заяву органу опіки та піклування.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 150 Сімейного кодексу України (далі – СК України) батьки зобов’язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім’ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до ч. 2 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 164 СК України встановлено, що батько, мати можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо він, вона ухиляються від виконання своїх обов’язків по вихованню дитини.
Відповідно до п.п. 15, 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України в постанові № 3 від 30.03.2007 року „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав” позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов’язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об’єктивного з’ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК. Ухилення батьків від виконання своїх обов’язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов’язками.
Відповідно до положень діючого законодавства позбавлення батьківських прав – це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини і крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов’язків. Застосовується він лише за умов доведеності винної поведінки батька в ухиленні від виховання дитини, свідомого нехтування своїми батьківськими обов’язками.
Відповідно до ст. 3 Конвенції про права дитини, схваленої резолюцією 44 сесії Генеральної асамблеї ООН № 44/25 від 20.11.1989 року та ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27.02.1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
В суді не здобуто доказів щодо беззаперечного умисного свідомого нехтування відповідачем своїх обов’язків та не доведено її винну поведінку щодо ухилення від участі в забезпеченні фізичного та духовного розвитку сина, його утриманні, а тому суд прийшов до висновку про відсутність на даний час підстав для застосування до відповідача такого крайнього заходу як позбавлення батьківських прав.
Разом з тим суд звертає увагу, що позивач не довів належними та допустимими доказами ту обставину, для захисту яких прав та інтересів дитини він звернувсь в суд із зазначеним позовом.
Частиною 1 статті 12 Закону України „Про охорону дитинства” визначено, що виховання в сім’ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов’язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров’я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і у будь-якому випадку в атмосфері любові і моральності та матеріальної забезпеченості тощо.
07 липня 2017 року, розглянувши у відкритому судовому засіданні в Любешівському районному суді справу №162/5/17, суд в задоволенні позову Любешівської районної державної адміністрації Волинської області до громадянки А. про позбавлення батьківських прав вирішив відмовити.
