До Луцького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (за рекомендацією іншої особи) звернулася громадянка О., яка є інвалідом ІІ групи, для здійснення представництва її інтересів як потерпілої у кримінальному провадженні стосовно відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої даним кримінальним правопорушенням.
До Луцького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги (за рекомендацією іншої особи) звернулася громадянка О., яка є інвалідом ІІ групи, для здійснення представництва її інтересів як потерпілої у кримінальному провадженні стосовно відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої даним кримінальним правопорушенням.
Стосунки у сфері відшкодування матеріальної та моральної шкоди регулюються Конституцією України, Цивільним кодекс України № 435-IV від 16.01.2003, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року № 6, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного суду N 5 від 25.05.2001).
Центром видано доручення № 74/82-15 від 16 вересня 2015 року адвокату Олегу Лягутку для надання безоплатної вторинної правової допомоги громадянці О., а саме: для здійснення представництва її інтересів як потерпілої у кримінальному провадженні, а також складання процесуальних документів та представництва інтересів в суді щодо стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Адвокатом підготовлено та подано до суду позов до ОСОБИ_1 (лікаря приватної швидкої медичної допомоги ТзОВ «ТВ») та товариства з обмеженою відповідальністю «ТВ» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Позовні вимоги адвокат обґрунтував тим, що Відповідач (ОСОБА_1), виконуючи свої професійні обов’язки як лікар приватної швидкої медичної допомоги ТзОВ «ТВ», перебуваючи у місті Луцьку, під час огляду хворого (ОСОБИ_2) – сина громадянки О., з порушенням функціональних обов’язків та вимог чинного законодавства, неналежно виконав свої професійні обов’язки: не прийняв рішення про госпіталізацію хворого в медичну установу для проведення детального медичного огляду з метою діагностики та повного обстеження. Встановивши діагноз «Алкогольна інтоксикація», надав ОСОБІ_1 медичну допомогу лише у вигляді дезінтоксикаційної терапії.
Після погіршення стану здоров’я хворого, Клієнт, того ж дня, повторно, викликала лікарів приватної швидкої допомоги. Відповідач, прибувши на повторний виклик, констатував біологічну смерть ОСОБИ_2. Згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи смерть ОСОБИ_2 наступила від гострої закритої черепно-мозкової травми, яка супроводжувалась лінійними зламами кісток склепіння та своду черепа, крововиливами у над- та підмозкові оболонки та у надіб’я головного мозку, забоєм-набряком та стисканням мозку, що і стало безпосередньою його причиною смерті.
Таким чином, Відповідач своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст. 140 ч. 1 КК України, а саме: неналежне виконання своїх професійних обов’язків, внаслідок недбалого та несумлінного до ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки для хворого (зокрема, його смерть).
Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 07 травня 2015 року кримінальне провадження стосовно ОСОБИ_1 за ч. 1 ст. 140 КК України закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України та звільнено його від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків позовної давності.
В обґрунтування позову, адвокат вказав на те, що згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи вбачається, що за умови своєчасної госпіталізації, діагностики, оперативного, а в подальшому консервативного лікування, ОСОБА_2 мала б шанс залишитись живою.
Згідно ст. 1201 ЦК України, особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов’язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам’ятника, ці витрати.
Після смерті ОСОБИ_2, його мати, громадянка О., понесла витрати пов’язані з похованням сина та спорудження надгробного пам’ятника.
Завдяки своєму професійному досвіду, адвокат Олег Лягутко зумів переконати суд у тому, що Клієнтка понесла значні матеріальні витрати та моральні страждання у зв’язку зі смертю сина, що настала внаслідок неправомірної поведінки лікаря товариства з обмеженою відповідальністю «ТВ», клопотав перед судом про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідач (лікар приватної швидкої медичної допомоги ТзОВ «ТВ») у судовому засіданні позов не визнавав, просив відмовити в його задоволенні.
Представник Відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «ТВ» у судове засідання не з’явився.
Рішенням Луцького міськрайонного суду від 21 квітня 2016 року позов громадянки О. задоволено частково. Зобов’язано стягнути солідарно з лікаря приватної швидкої допомоги товариства з обмеженою відповідальністю «ТВ» та товариства з обмеженою відповідальністю «ТВ» на користь позивача витрати на поховання та спорудження надгробного пам’ятника, а також компенсацію моральної шкоди.
Дане судове рішення відповідачі оскаржили до Апеляційного суду Волинської області.
