Пан Тимофій (ім’я клієнта змінене) є особою з інвалідністю другої групи. Сім років чоловік працював на посаді інженера механіка на приватному підприємстві, але у зв’язку з погіршенням стану здоров’я змушений був звільнитися. На той момент Тимофію виповнилося 59 років і його страховий стаж становив 30 років і 9 місяців. Оскільки пан Тимофій ще не досяг пенсійного віку, він звернувся до Коломийської міськрайонної філії Івано-Франківського обласного центру зайнятості (далі – центр зайнятості). Зазначеною установою було прийнято рішення про призначення відповідної допомоги терміном на 270 днів. Після спливу призначеного часу відповідну допомогу було припинено.
Тоді чоловік звернувся до Коломийського місцевого центру з надання безоплатної правової допомоги (далі – Центр), де було встановлено порушення норм статті 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» у частині припинення виплати допомоги по безробіттю як особі передпенсійного віку, призначивши таку допомогу терміном на 270 календарних днів, замість 720 календарних днів.
Працівниками Центру було прийнято рішення про надання безоплатної вторинної правової допомоги та призначено адвоката Дмитра Романишина. Правозахисник, з’ясував обставини справи підготував та подав позовну заяву до Івано-Франківського окружного адміністративного суду про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.
Суд дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступне. Центр зайнятості посилався на Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі – Закон) відповідно якого для осіб, які втратили роботу в період карантину, не застосовуються вимоги щодо скорочення тривалості виплати допомоги по безробіттю, але загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю для таких осіб не може перевищувати 270 календарних днів.
Проте, стаття 46 Конституції України забезпечує громадянам право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Також, відповідно до статті 22 Закону, право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Цією ж статтею встановлено, що для осіб передпенсійного віку (за 2 роки до настання права на пенсію) тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 720 календарних днів. Таким чином, чоловік на час звернення до центру зайнятості являвся особою передпенсійного віку, тому тривалість виплати йому допомоги по безробіттю повинна була не перевищувати 720 календарних днів.
Норма, яку взяв до уваги центр зайнятості при скороченні періоду нарахування допомоги по безробіттю суд не визнав такою, що не підлягає застосуванню до позивача, тому що діюче законодавство закріплює принцип незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, що є гарантією безпеки людини, довіри до держави.
Враховуючи зміст заявлених адвокатом позовних вимог, суд визнав протиправним скорочення до 270 календарних днів тривалості виплати допомоги по безробіттю та зобов`язав центр зайнятості виплату допомоги по безробіттю тривалістю 450 календарних днів.
За таких обставин, заявлений позов суд задовольнив повністю. Таким чином, завдяки професійній роботі адвоката Дмитра Романишина клієнт системи безоплатної правової допомоги відновив справедливість та захистив свої права.
Ця справа в Єдиному державному реєстрі судових рішень: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97317618