У листопаді 2016 року біля одного з сіл Каховського району Херсонської області сталося вбивство. Двоє братів В. та С. разом зі своїм знайомим Р. після робіт на полі повертались додому, по дорозі випили горілки, далі між ними виникла сварка, яка закінчилась застосуванням кухонного ножа та смертю Р. Співробітники поліції швидко відреагували на злочин, знайшли братів практично на місці події.
При цьому С. вказував, що вбивство вчинив В., а той в свою чергу не заперечував і брав вину на себе. Крім того, в нього знайшли і вилучили кухонний ніж. Злочин начебто було розкрито, всі обставини зрозумілі, В. було затримано. Його дії були кваліфіковані за ч. 1 ст. 115 КК України, санкція якої передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років.
Однак через деякий час С. сам став жертвою вбивства. Водночас В. почав стверджувати, що непричетний до скоєння злочину, у якому раніше зізнавався, вину взяв на себе, бо пожалів брата, вимагав забезпечити йому право на ефективну правову допомогу.
Центром для здійснення захисту було призначено адвоката Зварича Євгенія Григоровича(доручення №021-0002053 від 29.12.2016). Зустрівшись з клієнтом та ознайомившись з матеріалами провадження, адвокат узгодив правову позицію та тактику захисту. При цьому було очевидним, що довести невинуватість буде дуже складно, і зробити це можна лише в суді.
У засіданні обвинувачений заперечував свою вину, стверджував, що вбивство скоїв його покійний брат, а сам він навіть не бачив, як все відбувалось, бо знаходився на відстані. Перед цим між С. та Р. відбулася бійка, В. намагався їх розборонити.
Кухонний ніж, який в нього вилучили, не був знаряддям вчинення злочину – він брав його з собою на поле, щоб різати капусту. Ніж, яким брат наносив тілесні ушкодження, той викинув у канал.
Безпосередніх свідків вчинення злочину не було. Однак вагомим доказом сторона обвинувачення вважала протокол слідчого експерименту, проведений з братом обвинуваченого, коли той ще був живим. Водночас захист наполягав визнати цей доказ недопустимим, оскільки, по-перше, С., не був допитаний судом чи слідчим суддею, а, по-друге, спосіб нанесення тілесних ушкоджень, показаний С., не відповідає кількості тілесних ушкоджень виявлених на трупі, відповідність механізму нанесення тілесних ушкоджень не перевірена під час досудового розслідування шляхом призначення судово-медичної експертизи та поставлення відповідного питання перед судовим експертом.
Виявлення слідів крові на одязі обвинуваченого, на думку захисту, також не можна вважати беззаперечними доказами його вини. По-перше, це не виключає його участі в спробі зупинити бійку, по-друге, судово-імунологічною експертизою встановлено лише групову належність слідів крові, вона могла належати не лише потерпілому, а й брату обвинуваченого.
Більш детально ці докази при проведенні досудового розслідування не досліджувались.
Заяву обвинуваченого про зізнання у вчиненні вбивства адвокат просив не враховувати. Більше того, він звернув увагу на відеозапис огляду місця події, де на запитання слідчого про те, хто скоїв злочин, В. невпевненно відповів: «Ну, нехай буду я», що не свідчить про щире визнання вини.
Суд врахував всі доводи адвоката і погодився, що зібраних стороною обвинувачення доказів недостатньо для притягнення його клієнта до кримінальної відповідальності. З повним текстом виправдувального вироку можна ознайомитись тут.
Стороною обвинувачення було подано апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції, однак вона не мала результатів.
З текстом ухвали апеляційного суду можна ознайомитись тут.