Вироком Кременецького районного суду Тернопільської області гр. Ш. засуджено за п. 4 ч. 2 ст. 115 , ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 КК України.
У вироку, зокрема, суд першої інстанції вказав, що на початку червня 2013 року Ш., перебуваючи на березі ставка, що в селі Р. Кременецького району, в траві відшукав 27 придатних для стрільби 5,6 мм довгих гвинтівочних патронів промислового виготовлення до нарізної спортивно-мисливської зброї кільцевого запалення (.22LR), котрі переніс до місця свого проживання у м. Почаїв, і заховав у господарському приміщенні будинку на шафі та зберігав їх до дня обшуку.
Крім цього, на початку травня 2013 року Ш., перебуваючи на автовокзалі у м. Почаїв, виявив чоловічу спортивну куртку. В ході її огляду у передній правій кишені він виявив паперовий згорток, наповнений особливо небезпечним наркотичним засобом, обіг якого заборонений – канабісом. З метою незаконного придбання та зберігання наркотичного засобу без мети збуту Ш. переніс вказану наркотичну речовину до місця свого проживання, що в м. Почаїв, де виніс на горище господарського приміщення та став зберігати без мети збуту. При цьому під час проведення санкціонованого обшуку працівниками міліції вказану речовину рослинного походження виявлено та вилучено.
В апеляційній скарзі обвинувачений Ш. та його захисник, зокрема, просять вирок в частині засудження Ш. за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 КК України скасувати та закрити провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 284 КПК України, посилаючись на те, що суд першої інстанції у вироку послався на покази свідків Б. та В., які були понятими при проведенні обшуку за місцем проживання Ш. та ствердили, що на горище, де було знайдено речовину рослинного походження у згортку невеликого розміру, вони не вилазили, при цьому їх покази різняться. Також вказується, що доступ до домоволодіння був вільним, а тому дану речовину міг будь-хто підкинути; на патронах, які були виявлені за місцем проживання Ш. відбитків пальців його рук не виявлено.
В своїй ухвалі від 23 квітня 2014 року апеляційний суд Тернопільської області скасовуючи вирок в цій частині підтверджує обґрунтованість доводів обвинуваченого Ш. та його захисника про відсутність доказів на підтвердження винуватості обвинуваченого Ш. у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 КК України, при цьому вказуючи, що формулюючи обвинувачення, визнане судом доведеним за цими статтями КК України, суд виходив із показань обвинуваченого під час досудового слідства та виходячи з цих показань виклав обвинувачення у вступній частині вироку. Однак, на переконання суду апеляційної інстанції, такі висновки суду першої інстанції не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження.
В своїй ухвалі суд апеляційної інстанції, зокрема, зазначає, що допитаний в судовому засіданні Ш. відмовився від своїх показів на досудовому слідстві, і тому не зрозуміло, на якій підставі суд виклав обвинувачення у вступній частині вироку, виходячи із його показань на досудовому слідстві, які в судовому засіданні не досліджувались.
З протоколу обшуку за місцем проживання Ш. вбачається, що об’єктом огляду було домоволодіння, зареєстроване за гр. Г. за адресою м. Почаїв. В підсобному приміщенні по праву сторону від входу знаходилась шафа, на якій в передньому лівому куті виявлено картонну коробку з предметами сірого кольору, схожими на набої. На горищі цього ж приміщення по праву сторону від входу було виявлено згорток з речовиною рослинного походження.
Однак доказів, які з достатньою вірогідністю могли вказати на приналежність вилучених патронів та наркотичного засобу Ш. ні досудовим слідством, ні судом не здобуто.
З вироку суду видно, що обвинувачений Ш. при його допиті в судовому засіданні винуватості у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 КК України, не визнавав та пояснив, що не знає походження патронів та наркотичного засобу і він їх не зберігав.
Враховуючи такі обставини та вимоги ч. 4 ст. 17 КПК України про те, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, суд апеляційної інстанції вирок в частині засудження Ш. за ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 309 КК України скасував, а кримінальне провадження в цій частині на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України закрив через недоведеність його винуватості у вчиненні цих правопорушень.