Сім’я – це саме те місце, яке має бути світлим затишком, острівцем безпеки і комфорту у нашому житті. Місце, де тебе розуміють і поважають, де можна нікого не боятися і почуватися вільно кожному: і маленькій людині, і дорослому, і особі літнього віку.
Пошана один до одного, взаєморозуміння, орієнтування на мирне рішення конфлікту можуть забезпечити благополуччя і згоду в сім’ї, а відповідно і добробут держави в цілому.
Однак, насильство в сім’ї є однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини. Часто протиправні дії проти когось із членів родини супроводжуються актами агресії, приниження та жорстокої поведінки. Як правило, найбільше страждають від сімейного насильства жінки та діти.
Пані Марія мешкає в одному будинку зі своїм малолітнім сином, матір’ю та сестрою. Остання протягом певного часу проживала з чоловіком у цивільному шлюбі, проте розірвала стосунки через непримиримі протиріччя. Однак, колишній цивільний чоловік навідує сестру пані Марії і часто вчиняє сварки, бійки, пошкоджує майно: меблі, посуд, вікна. Агресор поводиться вкрай неадекватно, висловлюється нецензурною лайкою, зазвичай перебуває у стані алкогольного сп’яніння, погрожуючи розправою жінкам.
На жаль, свідком усіх цих подій є малолітній син пані Марії, що безумовно негативно впливає на його психологічний стан.
Жінки неодноразово викликала поліцію, однак винесені термінові заборонні приписи ситуацію не змінили.
У відчаї пані Марія звернулась до Білоцерківського бюро правової допомоги. Призначена адвокатка Павлецька Марина Анатоліївна склала до суду заяву про видачу обмежувального припису, яка в кінцевому підсумку повністю задоволена судом.
Суд мотивував своє рішення наступним чином.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зроблено висновок, що «враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених вищезазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 серпня 2021 року в справі № 643/20534/20, провадження № 61-8017св21, вказано, що «обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства; домашнє насильство може проявлятися у формі фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства; тимчасове обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом № 2229-VIII, є легітимним заходом втручання у права та свободи особи. При вирішенні питання щодо застосуванні такого заходу суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.
Якщо Ви опинилися у схожій ситуації пам’ятайте, що згідно з пунктами 3, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» домашнє насильство – це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Ця справа у Єдиному державному реєстрі судових рішень за номером № 357/74772/22.