Громадянка Г. обвинувачувалась у тому, що спільно зі своїм знайомим А. на ґрунті неприязних стосунків заподіяла потерпілій П. у її будинку тяжкі тілесні ушкодження, від яких остання померла (ч. 2 ст. 121 КК України). Також обвинуваченій інкримінувався ще один епізод – вчинення крадіжки за попередньою змовою групою осіб (ч. 2 ст. 185 КК України). У результаті їй загрожувало покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років. Щодо неї було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Г. було призначено захисника Калімбет Т.А. (доручення №021-0001506 від 31.08.2015). Провівши конфіденційне побачення з клієнтом, адвокат з’ясувала, що її підзахисна не визнає себе винною у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. Вона не заперечувала, що брала разом з А. участь у бійці, але нанесла лише декілька легких ударів долонями по обличчю, від яких не могли настати такі наслідки. Вже після цього більш потужні удари став наносити виключно А., що і призвело до загибелі потерпілої.
Узгоджену з клієнтом правову позицію адвокату довелось відстоювати довго і наполегливо. Вона неодноразово звертала увагу на висновок судово-медичної експертизи, відповідно до якої у потерпілої виявлені різні групи тілесних ушкоджень, одна з яких відноситься до легких, а також на результати слідчого експерименту за участю Г., відповідно до якого не вбачалося в її діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. Тим не менш, суд першої інстанції підтримав сторону обвинувачення.
Адвокатом була подана апеляційна скарга, за результатами якої справу направили на новий розгляд до суду першої інстанції. В суді було допитано судмедексперта, який фактично підтвердив доводи сторони захисту щодо непричетності Г. до заподіяння тяжких тілесних ушкоджень. У результаті навіть прокурор змінив кваліфікацію дій Г. з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 125 КК (Умисне легке тілесне ушкодження). Однак визнаний потерпілим син загиблої заперечував проти цього, наполягав на попередній кваліфікації. Суд визнав Г. винною за попереднім обвинуваченням і засудив до позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.
Захисник знову подала апеляційну скаргу, вказавши на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи. Цього разу суд врахував правову позицію захисника і її клієнтки. Зокрема, він зазначив, що аналіз висновків експертиз, показань експерта та обвинувачених, на підставі яких і базувалися висновки експерта щодо можливості спричинення потерпілій тілесних ушкоджень за вказаних обвинуваченими обставин, не давало суду підстав дійти висновку, що тяжкі тілесні ушкодження були спричинені в результаті спільних і узгоджених дій по нанесенню ударів як обвинуваченою Г. так і обвинуваченим А.
У результаті дії Г. були перекваліфіковані з ч. 2 ст. 121 на ч. 1 ст. 125 КК. Хоча за сукупністю з крадіжкою їй було призначено покарання у вигляді 4-х років позбавлення волі, враховуючи строк тримання під вартою, вона була визнаною такою, яка відбула його повністю, і звільнена з-під варти.