На дане запитання відповість директор Чернігівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги Володимир Бобруйко.
Правові основи щодо звернення з позовною заявою про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час перебування на строковій службі визначено статтями 119, 234, 235 Кодексу законів про працю України, статтями 118-121, 209, 212-215, 218, 367 Цивільного процесуального кодексу України, Законом України «Про військовий обов’язок і військову службу».
Згідно частини п’ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
У відповідності до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Статтею 119 Кодексу законів про працю України встановлено, що на час виконання державних або громадських обов’язків, якщо за чинним законодавством України ці обов’язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб – підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Слід також зазначити, що згідно частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п’ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п’ятою статті 61 Закону України «Про освіту».
Для прикладу зазначимо, в лютому 2017 року до Чернігівського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги звернувся клієнт, що має статус особи, які перебувають під юрисдикцією України, якщо їх середньомісячний сукупний дохід не перевищує двох розмірів прожиткового мінімуму, розрахованого та затвердженого для основних соціальних і демографічних груп населення. Клієнт дізнався про можливість надання безоплатної вторинної правової допомоги через направлення з органу державної влади.
Проблема клієнта полягала у тому, що одразу після демобілізації він звернувся до роботодавця з проханням поновити на посаді та виплатити належний йому середній заробіток. У відповідь клієнту в усній формі було відмовлено та вказано, що дані пільги зберігаються лише за мобілізованими працівниками.
Отримавши доручення, адвокат Ігор Савицький зустрівся з клієнтом, дослідив обставини справи, надав правову допомогу та склав позовну заяву про поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час перебування на строковій службі. Позовні вимоги мотивувалися відмовою відповідача поновити на посаді та виплатити середньомісячний заробіток працівника якого було звільнено 15 травня 2015 року у зв’язку з призовом на строкову військову службу згідно пункту 3 статті 36 Кодексу законів про працю України.
Козелецький районний суд Чернігівської області, оцінюючи зібрані у цивільному провадженні докази, встановив доведеним факт незаконного звільнення позивача з роботи.
7 червня 2017 року Козелецький районний суд Чернігівської області вирішив позов задовольнити. Поновити позивача на посаді та стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за період з 16 травня 2015 року по 16 травня 2016 року в розмірі 15 946 грн. 93 коп.
