З метою поширення інформації про безоплатну правову допомогу серед жителів м. Кременець, набуття ними необхідного рівня правових знань та підвищення загального рівня правової культури, фахівці Кременецького місцевого центру з надання БВПД Тетяна Точинська та Ярослав Лис провели зустріч-інформування з колективом Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника на чолі з директором Вадимом Микуличем.
Фахівці центру ознайомили трудовий колектив з роботою місцевого центру, основними положеннями Закону України «Про безоплатну правову допомогу», зокрема із суб’єктами права на БВПД, зазначеними у статті 14 Закону, переліком підтверджуючих документів, необхідних для отримання такої допомоги.
Присутні дізналися про запроваджені зміни до вищезгаданого закону – що з’явилася нова категорія суб’єктів права на безоплатну вторинну правову допомогу – особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, які мають право на всі види правових послуг, передбачені Законом України «Про безоплатну правову допомогу».
Тетяна Точинська ознайомила працівників заповідника, що Міністерство юстиції України спільно з американськими партнерами Агентства з питань міжнародного розвитку USAID запровадили всеукраїнський проект «Я МАЮ ПРАВО!», мета якого забезпечити українців інформацією про права, які гарантовані Конституцією і законами України, навчити ці права реалізовувати та захищати, підвищити юридичну грамотність і викрити корупцію в держустановах.
Крім того, фахівці МЦ надали відповіді на запитання присутніх, зокрема щодо відповідальності за нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або куль¬тури.
ВАЖЛИВО ЗНАТИ
Історичні і культурні цінності — це надбання всього народу. Без їх збе¬реження, вивчення і врахування минулого народу, нації неможливий цивілізований розвиток суспільства, нормальне формування (становлення) кожного громадянина нашої країни. Тому відповідно до Конституції України «культурна спадщина України охороняється законом. Держава забез¬печує збереження історичних пам’яток та інших об’єктів, що становлять культурну цінність» (ч. 5 ст. 54 Конституції). Держава зобов’язує кожного не завдавати шкоди природі, культурній спадщині та відшкодовувати за¬вдані ним збитки (ст. 66 Конституції). Згідно з цими конституційними положеннями, вирішене це питання і в Кримінальному кодексі України. Стаття 298 КК передбачає відпо¬відальність за умисне нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури. Так, умисне нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури — караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів гро¬мадян або обмеженням волі на строк до трьох років. Ті самі дії, вчинені щодо об’єктів, які є особливою історичною або культурною цінністю, — караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчи¬нені службовою особою з використанням службового становища, — караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.
Суспільна небезпечність цього злочину полягає в тому, що дії, які його утворюють, посягають на суспільні відносини, що забезпечують установле¬ний порядок поводження з пам’ятками історії або культури, які впливають на формування національної самосвідомості народу та основних принципів морального і духовного життя суспільства. Предметом злочину, передбаченого ст. 298 КК, є виключно об’єкти історичної та культурної спадщини національного або місцевого значення, до яких віднесені:
•пам’ятки історії і культури: місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов’язані з ними території і зони їх охорони, в межах яких діє спеціальний режим;
•історичні населені місця, які зберегли історичний ареал і занесені до списку історичних населених місць;
•інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об’єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, історичного, етнографічного, мистецького, наукового чи художнього погляду, і які занесені до «Державного реєстру нерухомих пам’яток України» (статті 1 і 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» від 8 червня 2000 р. № 1805-ІІІ).
До них також належать документи Національного архівного фонду, що зберігаються на території України, які відображають історію духовного і матеріального життя її народу та інших народів, мають наукову, історико-культурну цінність, визнані такими відповідною експертизою і зареєстровані як складова Національного архівного фонду» (статті 1 і 4 Закону України «Про національний архівний фонд і архівні установи» від 13 грудня 2001 р. № 2888-ПІ). Отже, пам’ятки історії і культури та інші об’єкти культурної спадщини як предмет цього злочину характеризуються трьома ознаками:
– це об’єкти, предмети чи документи, що визнані складовими культурної спадщини;
– вони є надбанням народу і мають істотну історичну, культурну, археологічну, естетичну, етнографічну, мистецьку чи наукову цінність;
– вони проходять державну реєстрацію і перебувають під спеціальною охороною держави.
Стаття 47 Закону України «Про охорону культурної спадщини» передбачає обов’язкове відшкодування шкоди, яка була завдана власникові пам’ятки чи уповноваженому ним органу або особі, що володіє і користується нею. Це зобов’язує при розслідуванні і судовому розгляді таких справ встановлювати фактичний розмір заподіяної шкоди і забезпечувати відшкодування збитків або відтворення пам’ятки. Суб’єктом злочину, передбаченого частинами 1 і 2 ст. 298, можуть бути будь-які особи, які досягли 16-річного віку, а за ч. З — тільки службова особа.
У частині 2 ст. 298 КК передбачена відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо об’єктів, які мають особливу історичну або культурну цінність. Такими об’єктами можуть бути особливо цінні пам’ятники, унікальні споруди, храми, будинки, споруджені за проектами відомих архітекторів, давні рукописи, книжки, шедеври мистецтва, інші унікальні пам’ятки, що мають особливе національне значення, про що повинно бути зазначено в державному реєстрі пам’яток України чи у висновках експертизи при реєстрації документа чи іншого предмета в Національному архівному фонді (див. «Положення про державний реєстр національного культурного надбання», затверджене постановою КМ України від 12 серпня 1992 р. № 446). Якщо такі дані відсутні, питання про особливу історичну чи культурну цінність предмета вирішується на підставі обґрунтованого висновку фахівців. У частині 3 ст. 298 КК передбачена відповідальність за дії, зазначені в частинах 1 та 2 цієї статті, що вчинені службовою особою з використанням свого службового становища. При цьому не має значення місце роботи службової особи, важливо те, що діяння вчинене нею з використанням свого службового становища.
Додатково інформуємо, що отримати правову допомогу жителі Збаразького, Зборівського, Кременецького Лановецького, та Шумського районів можуть, зателефонувавши до Кременецького місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги за номером: (03546) 2-52-33, або за допомогою скайп-зв’язку: kremeneckiy_mc. Місцевий центр розташований за адресою: вул. Шевченка, 59А, м. Кременець.
Для цілодобового доступу громадян до безоплатної вторинної правової допомоги діє єдиний телефонний номер 0-800-213-103.
